38

38

- Привіз їх якийсь молодий козак. Він був увесь у ранах. Не встиг я нічим йому й допомогти, як помер бідолаха. А дівка сидить на лавці під хатою, колише на руках дитя й дивиться на мене своїми очицями. Що мав робити? Не проганяти ж? Так ми й жили утрьох. Тепер, правда, життя пішло трішки по-іншому. Самому то мені що потрібно? Хліб та тютюн. А тут дівча та немовля. Геть інша справа. Довелося більше працювати. Але де тільки й сили бралися. Вони молоді наче й мені здоров’я додавали. Але тривало так не довго.

Кирик знову замовк і задумався. Добрих хвилин п’ять він сидів мовчки. Артем теж мовчав, не наважуючись потривожити оповідача.

- Зрозуміло, що немовля не може жити на таких же харчах, як і дорослі. Коли пора настала відлучати дитину від груді, постало питання молока. Та й не тільки. Отож вирішив я вибратись зі свого болота й поїхати купити корову та дечого ще. Мабуть, десь на базарі мене й побачили мої неприятелі. Вони прослідкували за мною й однієї ночі раптово напали. Я звісно відбивався, але де там. Їх багато було. Дитину та дівчину зарубали, а мене осліпили. «Щоб їхня смерть – це останнє, що ти бачив на цьому світі», - сказали. Тоді я подумав, що нема мені місця на землі. Всюди горе знайде. От і знайшов цю місцину та влаштувався під землею. Тим більше, що сонячне світло мені вже було ні до чого.

Кирик дістав десь з-під столу пляшку й дві стопки. Він налив в обидві й одну підсунув Артемові.

- Пом’янемо, - сказав.

Обоє випили.

Далі старий розповів, що спочатку ходів майже зовсім не було. Він викопав невеличку землянку й просто став чекати смерті. Але кістлява все не приходила. Аби не втратити розум, Кирик почав працювати й розширювати своє житло. Так вийшла ця розгалужена система ходів. Згодом набридло старому просто чекати смерті. Він вирішив діяти. А тут, як на замовлення до його лігва потрапив якийсь вояка. Він ледве дихав. Живого місця на чоловікові не було. Кирик заховав його в себе й став лікувати. Як довго лікував безтямного хлопця Кирик не знав бо в цьому підземеллі не відчуває плину часу. Зараз старий навіть віку свого достеменно не знає. Якогось дня чи ночі, що теж не має різниці під землею, воїн відкрив очі. З того часу набагато швидше пішов на поправку. Коли чоловік достатньо зміцнів, між ними відбулася розмова. Макар, а саме так звали пораненого, сказав, що даремно старий його врятував, він того не заслуговує. Кирик перебив чоловіка, мовляв, не варто про минуле. Натомість запитав як той планує жити далі. Макар відповів, що віднині вважає Кирика своїм батьком і виконуватиме його волю.

Відтоді так і було. Кирик ніколи не виходив зі свого сховку. На поверхні діяв Макар. З часом їм двом вдалося організувати таку-собі інформаційну мережу. Вони знали про все, що діється в околицях і брали в цьому активну участь. Мозковим центром був Кирик зі своєю мудрістю та розсудливістю, а виконавцем – Макар зі своєю енергією та відданістю. Чоловіки всіляко намагались допомагати нужденним. З часом їх стало більше. Макар відшукував підхожих людей і з часом найбільш перевірених знайомив з Кириком. Так вони створили певну силу, що могла таємно впливати навіть на політичне життя регіону.

Це було не зовсім те, чого прагнув Кирик, коли оселився тут. Але він не опирався такій долі. Він казав, що краще йти з долею в одному напрямку бо інакше вона тебе за собою волочитиме. Кирик так ніколи й не дізнався ким був Макар до їхньої зустрічі. Макар так само не знав як старий потрапив під землю. Вони за мовчазною взаємною згодою вирішили не тривожити минуле. Так їм було легше разом працювати.

Вони підтримували повстання козацько-селянського війська на чолі з Хмельницьким. Але не відкрито. Ніхто про те не знав. Кирик розумів, що відкрита підтримка виведе їх з тіні й тоді все стане по-іншому. Як мінімум їх поглине політика, яка є явищем дуже чіпким і мало кого залишає в спокої.

І от одного разу Кирик отримав інформацію про втрату гетьманської булави. Його б ніяким чином не стурбував це факт, якби не одне але. Кирик також був одним із тих, хто якось вночі, виконуючи прохання Хмельницького, заговорив той камінець, що нині був захований в булаві. Старий характерник знав силу тієї булави, тому не міг залишитися осторонь. Він відправив Макара розвідати все про цю історію. Макар все розвідав, але втручатися не став.

- Я дізнався, що двоє характерників ідуть слідом булави й досить успішно справляються з завданням, - продовжував розповідь Кирик. - Та все ж ця історія ніяк не давала мені спокою. Зрештою я таки дещо зрозумів. А тут ще й дізнався, що Назар Драбина заволодів нею.

Артем уважно слідкував за думкою старого, але зараз не здогадувався про що той мовить.

- Зрештою ми вирішили втрутитися, - говорив Кирик, - бо справа може обернутися дуже неочікувано й навіть трагічно.

Зараз в Артемовій голові почали бігати думки сумнівів відносно діда, що сидів перед ним. До цього Грак уважно слухав оповідача й чекав, що той розповість щось важливе. Але тепер він подумав, що старому просто нудно й він вигадав якусь свою історію з версією щодо булави.

- Бачу, - сказав Кирик, - що у твоїх очах згас вогник цікавості. Але дарма. Справа серйозна. Набагато серйозніша, ніж ти собі думаєш.

І зараз Артем не надавав особливого значення словам діда, хоча й здивувався такій спостережливості. Він був готовий дослухати історію Кирика лише через те, що не мав особливого вибору. Просто піти звідси ніяк не міг. По-перше, тут все ще залишався Максим, якого вже вранці старий обіцяв поставити на ноги. По-друге, Артем не мав впевненості, що йому дозволять так просто звідси вийти.