37

37

Артем знайшов підхоже місце серед високої трави. Він вмостився якомога тихіше й зручніше. Невідомо скільки часу доведеться тут так провести. Звідси було добре видно хатину та підступи до неї. Грак планував якийсь час поспостерігати за будиночком. Потрібно придивитися що там відбувається. Звичайно він не міг звідси бачити що відбувається в середині, але наразі варто добре оглянути околиці.

Артем лежав і споглядав долину. Йому задавався досить дивним розмір будівлі. Занадто вже вона маленька як для такого-собі штабу банди. В такому сарайчику й п’ятеро ледве спати вкладуться. А там же має бути хоча б кілька кімнат. Потрібно десь зберігати скарб, готувати харч, їсти, спати, радитись. Артем сам був воїном і багато часу провів на Січі, яка певним чином теж була штабом, чи то пак, лігвом військовиків. Звісно, козаки Січ сприймали по-іншому. Для багатьох це рідний дім. Але зараз не про те. Так от, Грак знав як все влаштовано у Коші. Приблизно так мало б бути все влаштовано й тут. Але ж ні. Тут цього влаштувати неможливо. Хіба що це ніякий не штаб і не лігво, а просто секретний перевалковий пункт чи сховок. Може й так. Але навіщо тоді стільки охорони і куди поділися всі ті, хто забрали Максима? Щось не сходиться. Грак не міг знайти якогось пояснення.

Минула більш як година. Артем продовжував спостерігати. Навколо було так тихо, що Грак не насмілювався навіть поворухнутись, щоб не привернути до себе увагу. Будиночок стояв сірий у світлі місяця. В його вікнах було темно. Жодного разу за весь час, що Артем за ним спостерігав, в жодному віконечку не промайнуло світло. Чому вони там сидять без світла? Що там можна робити?

Артем вже наважився спуститися й перевірити все ближче, коли двері хатки тихо відчинилися й з чорного прямокутника дверного отвору на вулицю вийшли люди. Попри темінь, Грак зміг нарахувати десять чоловік. Як вони там всі вмістилися?

З темряви поблизу будиночка піднялося дві людські фігури. Ось як. Внизу поруч з будівлею ще один «секрет». Двоє, що піднялися приєдналися до тих, хто вийшов, а їхнє місце зайняли двоє інших. Артем зрозумів, що відбувається зміна вартових. Це не дуже добре. Хоч би не почали перевіряти навколишню місцевість.

Спочатку Грак подумав, що варто відійти звідси поки все не стихне. Але в наступну секунду прийняв інше рішення. Потрібно не відходити, а навпаки, йти вперед. Десять чоловіків пересуваючись від зміни до зміни підіймуть шум. Цим можна скористатися, щоб непомітно підійти ближче до будинку.

Поки Артем над цим роздумував, чоловіки зникли з галявини. Грак почув кроки, що наближалися, зліва від себе. Дідько, це вони йдуть. Щось робити вже було пізно, тому Артем просто затих. За кілька кроків від нього пройшли один за одним десятеро. Вони весело, але не дуже голосно розмовляли. Ніхто не помітив козака. Мабуть, не часто на них нападали тут бо поводяться досить розслаблено. То й добре.

Артем вирішив більше не чекати. Спускатися поповзом було б не так помітно, але набагато підозріліше. Якщо хтось побачить, то одразу зрозуміє, що це хтось чужий. Тому Грак вирішив вчинити нахабніше. Він просто встав і пішов у напрямку протилежному вартовій зміні. Він якомога спокійніше спустився вниз і підійшов до будиночка. Його ніхто не погукав і не підійшов. Це не тому. Що варта його не побачила. Просто кожен з вартових подумав, що це хтось з іншої зміни. Ясно, що якийсь ворог так вільно не почувався б тут. Тому ніхто його навіть не покликав, щоб не підіймати зайвого шуму.

Хатина виявилася відчиненою. Щобільше, на дверях навіть не було передбачено місця для замка чи якогось засову. Артема здивувало те, що тут було порожньо. Тут була одна кімната посередині якої стояв великий важкий стіл і лавки навколо нього. І все. Що за чортівня?

Але дуже скоро все стало зрозуміло. Під однією зі стін був відкритий хід під землю. Це був чималий отвір, який зачинявся дерев’яною лядою, що зараз була відкрита. Ага, тепер все стає на свої місця. Схоже, що дерев’яна будівля – це лиш маскування входу до підземного бункера.

У Грака не було багато часу на роздуми. Скоро повернеться зміна вартових, вирішувати потрібно швидко. Та й що тут вирішувати? Не назад же йти, коли вже така можливість випала. Артем ступив у темряву підземелля. Хоча насправді тут було не так вже й темно. Скрізь вздовж досить широкого проходу стояли товсті свічки. Вони розміщувалися не надто часто, але достатньо, щоб нормально бачити хідник. Економно.

Прямо біля входу окремо стояла не запалена свіча. Її брали ті, хто заходив, щоб освітлювати собі шлях. Грак її не взяв. По-перше, він і так міг добре бачити в темряві, якщо треба. По-друге, якщо він візьме свічку, то ті, хто прийдуть після нього зрозуміють, що тут хтось був. Артем пішов підземним коридором уперед. Виявилося, що цей прохід дуже короткий. Вже за кілька кроків запорожець натрапив на розвилку. Це вже не дуже подобалось Артему. Так, не знаючи цих ходів, можна й заблукати. Та ще й невідомо куди підуть вартові. Грак вирішив довго не роздумувати. Про що тут думати? Все одно нічого не придумаєш. Лиш інтуїція і удача. Козак пішов направо. Ще за кілька кроків знову трапилось роздоріжжя. Потім ще одне. Артем завжди повертав праворуч, щоб потім легше було повернутися назад.

Так, досить швидко, Артем потрапив до якоїсь доволі великої, як для підземелля, кімнати. В цій кімнаті не було свічок і попри всі намагання, Артем ніяк не міг бодай щось тут побачити.

- Навіть не намагайся, - почувся десь поряд голос. – Тут темно бо я так зробив.

Від несподіванки Артем аж зригнувся. Він дістав шаблю й притулився спиною до однієї зі стін.