36

36

Прості гості чи ні, але потрібно з ними щось робити. Справді, не хочеться залишати в себе за спиною неприятеля, який щомиті може завдати удар. Йти вперед завжди хочеться не оглядаючись. Зараз же у запорожців була перевага. Вони знали, що за ними йдуть. Тепер не тільки не може бути ефекту несподіванки, але й навпаки, козаки самі можуть раптово напасти. На це Максим та Артем і розраховували. Вони бачили в якій частині до лісу потрапили комонні. Тепер можна приблизно вирахувати куди вони спочатку підуть. Потрібно постаратися зустріти якомога швидше. Невідомо скільки саме їх було й не бажано, щоб вони розділилися й розбрелися лісом. Варто зустріти їх усіх разом і позбувшись так чи інакше, бути спокійним.

Запорожці все-таки розраховували, що переслідувачів не буде більш як п’ять. Якщо так, то й вигадувати нічого особливого не потрібно. Старий добрий раптовий удар повинен одразу зменшити кількість ворогів на двоє.

Козаки вибрали найбільш підхоже місце. Тут було зручно сховати за невеличким пагорбом коней так, щоб вони були неподалік. Вразі чого можна швидко скочити на них і давати бій уже верхи. Самі ж запорожці стали в повний зріст за густим чагарником. Це теж було дуже зручно. Часто доводилося ховатися за низькими кущами лежачи. Тоді атакувати не дуже зручно. З лежачого положення і ножа не метнеш. Стояче ж положення давало певні переваги. І вести спостереження, і атакувати так було незрівнянно краще.

Довго чекати не довелося. Хвилин за десять козаки почули далекий гомін, який все наближався. Все-таки вони правильно розрахували маршрут пересування переслідувачів, які тепер самі стали переслідуваними.

Із-за заростів показалися вершники. Їх було троє. Запорожці перезирнулися й усміхнулися. Впоратись з трьома противниками із засідки – це легше легкого. Робили козаки все як і задумували. Двоє вершників раптово звалилися з коней, поранені кинутими запорожцями ножами. Третій трохи розгубився, але втікати не став. Запорожці не вискочили до вершника вдвох. Не потрібно одразу виявлятися обом. Максим вийшов до переляканого воїна один. Артем залишився в сховку, щоб в разі чого підстрахувати товариша. Вершник не злазив з коня, а лиш дістав шаблю. Артем вирішив не ризикувати. Він обережно й тихо приготував самопал до пострілу. Максим також дістав шаблю. Ніхто ні про що не говорив. Артем розумів, що Максим знаходиться в менш вигідному становищі. Шабельний бій проти вершника – то не проста справа. Щобільше, вкрай небезпечна. Для чого такі ризики й непевність? Артем вирішив уникнути всього цього. Він прицілився й тут же пролунав постріл. Артем навіть на секунду розгубився, бо стріляв не він. В наступну мить він побачив як звалився на землю Максим. Дідько, це ще що таке? Артем перевірив свій самопал, чи не сам він бува потрапив якимось чином у товариша. Ні, пістоль заряджений.

Аж тут з кущів, що росли позаду від засідки запорожців вискочило два чоловіки. Один тримав в руках шаблю, а інший перезаряджав самопал.

- Все? – запитав один з них.

- Ні, - відповів інший, - має бути ще один.

Артем притих. Він гарячково думав як краще повести себе далі. Він вже готовий був вистрілити в ворога й кинутися з шаблею на інших. Грак підрахував, що противників троє. Один вершник і двоє тих, що з’явилися раптово. Одного він підстрелить, а на двох піде з шаблею. Якщо ці двоє не якісь видатні фехтувальники, то він впорається з ними. Все складалося в досить вигідну картину.

Ці думки пролетіли в голові Артема за якісь миті. Однак цього часу вистачило, щоб до трьох нападників раптом приєдналося ще семеро. Ця обставина змусила Артема переглянути свій намір. Зі стількома противниками впоратись набагато важче, а точніше майже неможливо. Так, раптова злість та жага помсти за товариша штовхала Грака до активних дій. Але Артем був досвідченим воїном і знав, що давати волю емоціям в таких ситуаціях не потрібно. Зараз атакою в лоб він доб’ється тільки смерті одного-двох ворогів, але й сам буде або вбитий, або взятий у полон. Артем бував і сильно пораненим, і полоненим. Це не дуже приємно, тому краще з цим не поспішати.

Але й втікати зараз можливості не було. Занадто багато ворогів навколо. Пішки далеко не втечеш, а на коня його одразу помітять чи почують і скоріше за все наздоженуть. Якщо не самі вершники, то їх кулі. Тим більше не відомо скільки ще їх тут навкруги.

- Швидко шукайте ще одного! – скомандував один з семи. – Не можна, щоб він утік.

- Так. Потрібен живий, а цей, - показав інший чоловік на Максима, - може й не вижити. Хто це його підстрелив? Хто дозволяв?

- А ти мені не командир і не начальник, - огризнувся ще один. Схоже, саме він і був автором пострілу.

- Ну так командир тобі цього точно не подарує.

- Годі теревенити! Оточіть місце й обшукайте тут усе!

Розбійники кинулись шарити по кущах і шукати Артема. Дуже швидко котрийсь знайшов захованих коней. Всі дуже зраділи. Один з нападників зрозумів де саме може ховатися Грак. Він витягнув шаблю й знаком покликав до себе ще одного. Одному страшно. Раптово двоє бійців з різних боків застрибнули на те місце, де був Артем. Але козака там не було. Лиш молодий кремезний дуб ріс майже посередині маленької галявини.

Ворожий загін ще близько пів години крутився навколо в пошуках Артема, але безрезультатно.

- Все, - сказав один з нападників, - немає часу більше. Пораненого кладіть на коня й нумо швидко в дорогу. Може ще врятуємо. Вільних коней в’яжіть між собою. Знадобляться.