35

35

Любачів – містечко не велике. Тут важко щось залишити в таємниці. У зв’язку з цим запорожці вирішили не особливо не критися. Тому розмову з корчмарем вирішили не затягувати й розпитувати про все, що їх цікавило, напряму.

- У ваше чудове місто днями приїхав один пан, - сказав Артем корчмареві. – Ви знаєте про це?

- Може й чув щось, - невпевнено сказав чоловік.

Козаки всміхнулися. Всюди одне й те ж. Максим підкинув монету, яку корчмар спритно впіймав.

- Так, - почав говорити чоловік, - приїхав один вершник.

- Він нам дуже потрібен. Не скажете де він зупинився?

- А він не зупинявся.

- Тобто?

- Тобто він заїхав у місто, пообідав в корчмі й поїхав далі. Кажуть, що більше він ніде навіть коня не притримав.

- Звідки тобі це відомо? – Максим був здивований такими подробицями.

- Тільки тому, що така поведінка досить дивна, погодьтесь, - відповів корчмар. – Приїхав зі степу, поїв і далі в степ поїхав. Зазвичай люди хоч трішки відпочивають чи дорогою в якусь крамничку заходять. Або ж прогулюються центром міста. Та будь-що. А тут по-іншому.

- Так, трохи дивно. Може це тому, що він часто тут бував і йому вже не цікаво?

- Всі кажуть, що вперше бачили того пана.

- Він тут обідав? – запитав Артем.

- Ні. У корчмі, що на сусідній вулиці. Хвилин п’ять прямо, а потім направо. Там знайдете.

- Дякуємо.

Хлопці розплатилися й рушили на пошуки вказаної корчми.

Справді, за декілька хвилин повернувши направо, запорожці побачили корчму. Вона була досить непримітна. Якби дорогу не розказали, то можна було б з легкістю залишити її поза увагою. Не можна сказати, що в корчмі було людно, однак чоловік п’ять сиділо. З усього видно, що це місцеві завсідники. Вони сиділи за столами й курили, а перед ними стояли лиш кухлі з яких відвідувачі зрідка відпивали. Корчмаря за шинквасом не було.

- Ото вже людям роботи немає, - тихо сказав Максим маючи на увазі місцеву публіку.

- Так. Але є в мене підозра, що це і є їхня робота.

- Собі б таку, - засміявся Максим.

Тут вже й корчмар з’явився.

- Вітаю. Чого панове бажають?

- Два кухлі пива, решту залиш, - сказав Максим кладучи на прилавок монету.

- Вельми вдячний, - вклонився корчмар.

Відточеними за роки роботи рухами корчмар вправно наповнив кухлі й подав запорожцям.

- У тебе тут недавно обідав один дивний пан, - сказав Артем.

- Чим же він дивний? – уточнив корчмар.

- Він ніде, крім твоєї корчми не зупинявся.

- Ааа, так. Був такий.

- Він з тобою про щось балакав? Звідки й куди їде чи щось таке?

- Ні, панове, - відповів корчмар, - лиш замовив попоїсти й хильнув трохи меду.

- А поїхав у якому напрямку?

- На захід подався, панове.

- Ну що ж, дякуємо, - сказав Максим.

Козаки поспіхом попили пива й направились до дверей.

- Зачекайте, - зупинив хлопців корчмар, - той чоловік просив вам передати, що дарма ви за ним женетесь. Нічого доброго з того для вас не вийде.

- Серйозно, - Артем з підозрою дивився на корчмаря.

- Так. А ще попросив вас зупинити чи хоча б затримати. Хлопці! Вперед!

Цієї ж миті всі присутні завсідники підхопилися з-за столів. В руках вони вже тримали ножі та шаблі.

- От тобі й маєш, - сказав Максим, - то он яка в них робота.

- Я щось таке й мав на увазі, - сказав Артем, дістаючи шаблю.

Нападники вочевидь не знали з ким саме мають справу бо поводились досить вальяжно. Запорожці ж не стали чекати атаки й самі хвацько взялися до справи. Максим різко схопив стілець і з усієї сили пожбурив його в бік розбійників. Один з них встиг ухилитися, другий же отримав удар в голову. Стілець втрапив йому ніжкою в око й розбив його. Чоловік схопився за поранене місце й зі стогоном відійшов у бік. Максим не втрачав ні миті й поки інший, ухиляючись від стільчика втратив концентрацію, вихопив ножа й метнув його. Нападник помітив цей маневр і спробував ухилитися й від ножа. Така реакція врятувала розбійнику життя, але ніж потрапив йому в руку нанісши досить глибоку рану. Це було не зовсім те, чого прагнув Максим, але головне, що поранений вже не боєць. Артем вихопив шаблю, замахнувся нею й пожбурив в одного з нападників. Шабля зробивши один оберт в повітрі, потрапила чоловікові в груди. Ще до того, як смертельно поранений встиг опуститися на підлогу, Артем підскочив до нього, дістав зброю з тіла й завдав удар руків’ям в кадик наступному нападнику. Той захарчав, відійшов у бік, сів на підлогу під шинквасом і продовжував хрипіти. Розбійник, що все ще залишався цілим побачив, що ситуація складається дуже кепсько штовхнув один зі столів в бік козаків і миттю вискочив у двері. Запорожці хотіли кинутися до корчмаря, але того в приміщенні вже не було.