33

33

Максим затягнув тіло шинкаря за робочий стіл. Так його не одразу знайдуть і буде час втекти звідси. Спочатку Хорт думав завітати й до кремезного, щоб поквитатися і з ним. Але здоровий глузд переміг. Не варто так ризикувати. Він не знає де саме живе вбивця, а шукаючи його, можна наробити зайвого шуму. Це зараз ні до чого бо його, по-перше, шукає все місто, а по-друге, труп господаря лежить в кабінеті. Тож про кремезного доведеться «потурбуватися» пізніше. Але то нічого, він своє отримає.

Зараз є справи важливіші. Необхідно визволити Артема. Він і сам не промах, але допомога не завадить. Тим більше, що там той Драбина, а від нього можна чекати чого завгодно.

Максим пішов до кімнати, яку вони з Артемом тут винаймали. Скоріше за все, тут його вже шукали й мало кому спаде на думку, що розшукуваний повернеться сюди. А Максимові зараз потрібно було трохи часу, щоб подумати як краще вчинити й з чого почати? Він сів і обняв голову руками. Цікавих думок не було. «Ну що ж, - подумав Максим, - якщо не можу нічого путнього вигадати, то піду напролом». Хорт вирішив знову просто піти в маєток. Цього разу його мешканці попереджені не будуть, тому ця спроба має бути більш успішна, ніж попередня. Та й навряд, щоб хтось чекав від нього такого нахабного кроку. На тому й порішив. Вночі все й зробить. А поки що потрібно обережно й непомітно пробратися до своєї нової кімнати й відпочити.

Раптом двері в кімнату тихенько заскрипіли й почали відчинятися. Серце Максим застукало швидше. Він тихенько вийняв шаблю й приготувався рубати будь-кого, хто зайде.

- Я чув, що ти вийняв шаблю. Не поспішай рубати.

Це був голос Артема.

- Артеме, ти? – радісно вигукнув Максим.

- Тихше, Максиме, тихше, - заспокоював побратима Артем, - не галасуй. Я це, я.

Попри заспокоювання товариша, Максим кинувся до нього й міцно обійняв.

- Ти цілий! Слава богу! А я вже збирався вночі знову атакувати маєток.

- Чоловіче, ну ти даєш, - засміявся Артем, - мало того, що сидиш тут, в кімнаті, де обов’язково шукатимуть та ще й двері не зачинив.

- Тут вже шукали. Але я тут не на довго. Винайняв іншу кімнату.

Хлопці розповіли одне одному про все, що з ними трапилося, поки вони були одні. Понад усе Артема вразила смерть Петрика. Він так сподівався забрати малого з собою. Петрик був здібним хлопчиною. Грак сів і повісив голову. Така трагедія.

Але довго сидіти й сумувати не було часу. Тим більше, що козаки надавали перевагу не мовчки оплакувати, а робити щось, що могло б бути корисним.

- Ми не можемо так просто залишити цю справу, - сказав Артем. – Маємо покарати вбивцю, а перед тим дізнатися де він дів тіло хлопчини. Не треба, що б воно залишилося на поталу звірям чи птахам.

- Згоден, - сказав Максим, - я теж про це думав. Але зараз не час. Шукаючи того вбивцю, наробимо галасу, а нас і так шукають.

- Це правда, проте галасу менше, ніж зараз не буде. Коли побачать, що я втік, знайдуть мертвих вартових і цього шинкаря, галасу стане ще більше, а нас шукатимуть ще ретельніше. Тому потрібно робити все зараз і швидко.

- Теж правда.

Особливо ховатися зараз не було сенсу, але запорожці все-таки вирішили діяти обережніше. Вони покинули кімнату й направились в шинок. Там на кухні знайшли Христю, в якої аж щелепа відвисла, коли побачила таких гостей.

- Не вбивайте, - тихо сказала вона.

Христя не була в курсі всіх справ дядька, але ситуацію, що склалася, розуміла.

- Не вбивайте, - повторила вона, - я тут ні до чого. Я лиш…

- У твого дядька, - перебив Артем, - є помічник. Кремезний чолов’яга, що виконує різну «брудну» роботу.

- Є такий, - зізналася дівчина, - Іларіоном кличуть.

- Де він?

- Він живе в кімнаті на першому поверсі, майже під вашою, трохи лівіше.

- Не кажи нікому, що ми тут, - суворо сказав Максим.

- Звісно ні, - тремтячими губами відповіла Христина.

Але Артем засумнівався в правдивості її обіцянки, тому підійшов до наляканої дівчини, провів долонею перед обличчям і та осіла на підлогу без свідомості.

- Так воно надійніше буде, - сказав Артем, побачивши запитання в погляді побратима, - щось вона в мене довіри не викликає.

Запорожці пішли назад до кімнат. На щастя, подвір’я було безлюдне і їх ніхто не бачив. До вказаної Христиною кімнати підійшли тихенько. Двері виглядали досить масивними й надійними. Тому козаки приклалися до них з усієї сили. Але насправді вони виявилися набагато слабшими, ніж здавалося. Тому потужний удар розламав їх навпіл і вирвав з завіс.

Христина не збрехала. Іларіон і справді був тут. Він саме задрімав, коли двері зі страшним гуркотом розлетілися й на порозі показалися козаки. Від такої несподіванки його серце мало не вискочило з грудей, а очі розширилися до неймовірних розмірів. Іларіон дуже злякався. На це й розраховували запорожці, коли вирішили раптово проникнути до кімнати вбивці.

 Але, до честі Іларіона, він дуже швидко взяв себе в руки. Він миттю зрозумів що відбувається, тому схопив пістоля, що завжди лежав напоготові біля ліжка, щоб поцілити в одного з непроханих гостей. Але запорожці теж були напоготові. Максим підскочив до Іларіона й з коротким розмахом рубанув тому по руці. Частина долоні з двома пальцями відлетіла в бік і впала додолу. Іларіон скрикнув, але не розгубився. Він миттєво вихопив здоровою рукою шаблю й відмахнувся від нападника.