32

32

Попри всі ці сердечні розмови з Назаром Драбиною, Артем насправді не був таким простаком, як могло б здатися. Грак не збирався покладатися на долю й чекати своєї участі тихо та спокійно. Він не був із тих, що спокійно, повісивши голову, йшов на бійню. Ні! Якби так було, то, скоріше за все, його вже й на світі не було. Часом йому хотілося покорчити з себе праведника, що лиш на Господа бога уповає й прийме будь-яке його рішення. Так він поводив себе нині перед Драбиною. Насправді ж Артем роздумував як краще звідси дременути. Але того було мало, потрібна ще булава. А її дістати виявилося не так просто. Цей Назар – міцний горішок. Його так просто всіма цими галдовницькими штуками не проведеш. Він і сам добрячий химородник. Але то нічого. Назар сильний, але вдвох Максим та Артем заморочать і його.

Та наразі Артем не знав як їм з Максимом зустрітися. Тут його можуть і не знайти. Ці кляті підземні лабіринти занадто довгі. Мабуть, все-таки краще буде звідси втекти, знайти Максима й спробувати ще раз добути булаву вдвох. Якби ще знати коли Драбина планує покинути Львів. Може й не варто знову повертатися в цей маєток, а перейняти Назара разом з булавою десь в дорозі. Питань багато, але сидячи тут відповідей не знайдеш. Тому потрібно йти.

За кілька хвилин Артем вже був з іншого боку грат. Наївні люди, сподівалися, що якість грати стримають Артема. Тепер залишалося тільки розібратися в цих лабіринтах та знайти вихід. Йти зворотним шляхом не дуже хотілося. Він приведе його назад в маєток, а це нині не найкращий варіант. Однак зрозуміло, що ці ходи зроблені не просто так. Скоріше за все їх колись спорудили для того, щоб була можливість непомітно покинути місто. Наприклад, під час облоги. Це значить, що ще один вихід має бути десь поза містом. Так собі надумавши, Артем пішов у бік, протилежний тому, звідки його привели й звідки приходив Драбина.

Іноді тунель розгалужувався, але Артем вперто йшов прямо найширшим і найвитоптанішим шляхом. Чи була впевненість, що це правильний напрямок? Звісно ні. Але потрібно пробувати. Нічого не вийде тільки якщо нічого не робиш, а коли спокійно й вперто щось пробуєш, то обов’язково досягнеш.

Артем продовжував іти хвилин десять, коли тунель почав помітно звужуватись. Спочатку це трохи налякало козака. Та зрештою він припустив, що завершення робіт в тунелі могло робитися поспіхом і не було часу будувати широкий прохід,  а потрібно було швидше вибратись. Якщо так і є, значить скоро буде вихід. Тунель продовжував звужуватись. Артем вже не міг йти по ньому і поповз на чотирьох. Ще далі довелося повзти як кріт по норі. Грак не був надто широким, але в певний момент стінки проходу почали тиснути йому з усіх боків все дужче й дужче. «Не до добра це, - подумав Артем. – Може таки помилився й потрібно повернутися, а то ще застрягну тут чого доброго». Щойно він про це подумав, як попереду в темряві з’явилося світло. Отже, вихід близько. Козак почав пересуватися активніше. Його вже трішки нервувала така тіснота.

Ось вже й сонце видно, але пересуватися майже неможливо. Як же тут люди вилазили? Ось Грак вже зачепився рукою за край тунелю з усієї сили підтягнувся. Світло вдарило в очі й Артем зажмурився, продовжуючи вилазити. В один момент запорожець просто вивалився з ненависної нори й впав додолу.

Грак озирнувся й здивуванню його не було меж. Він опинився в якомусь приміщенні. Воно було так само викопане в землі й доволі просторе. Світло, яке Артем сприйняв за сонячне, насправді йшло від відкритої грубки, що стояла серед кімнати, а в ній палахкотів вогонь. Тут не було жодного вікна, лиш зачинені металеві двері.

Не менше за Артема були здивовані бійці, які дрімали тут і раптом побачили чоловіка, що випав з нори. Це була варта, що охороняла вихід (чи то пак вхід, залежно з якого боку дивитися).

Частково Артем був правий. Колись цей тунель і справді було влаштовано для порятунку жителів. Його добудовували в умовах облоги. Поспішаючи, люди в кінці зробили його таким, щоб лиш людина могла пролізти. Розширювати не було часу. Пізніше, коли місцевий магнат довідався про тунель, він побудував маєток прямо на одному з його виходів. Тепер в розгалуженнях цих ходів він мав свою власну буцегарню, склади й інші напівлегальні й нелегальні приміщення, про які ніхто достеменно не знав. Знайшовши цей вихід, магнат вирішив його не закривати. Часи неспокійні, може трапитись так, що доведеться цим ходом скористатися. Тому він просто встановив тут варту, щоб ніхто таємно не зміг проникнути в його володіння. Для цього тут було облаштовано кімнату. Ех, знали б Артем та Максим про цей хід раніше…

Отож, кілька секунд Грак та вартові дивилися одне на одного й не могли допетрати що й до чого. Оскільки тут майже ніколи ніхто не ходив і ніколи нічого не траплялося, вартові сприймали цю службу як можливість виспатися. От й нині їх мозок ще не зовсім проснувся. Через те Артем зреагував швидше. Він не мав зброї, тому зухвало кинувся до найближчого вояка, вихопив у нього з-за пояса ножа й встромив його в живіт сонного солдата. Побачивши таку картину, решта двоє вартових швидко отямились і скочили на ноги.

Грак вихопив у вмираючого шаблю й повернувся до противників. Він встиг помітити, що вартові ще зовсім молоді хлопці. Мабуть, в таке спокійне місце для варти відправляють менш досвідчених. Артем не надто хвилювався. Він розумів, що двоє недосвідчених противників йому не рівня і він впорається з ними без особливих зусиль. Та хлопці виявились не такими простаками, як здавалося. Вони коротко перегукнулися й один з них став до бою з шаблею, а інший почав заряджати самопали.

«Вражі діти, - подумав Артем, - бачиш, що вигадали». Грак спробував потужною атакою відштовхнути першого вартового, щоб встигнути знешкодити того, що возиться з пістолями. Та молодик не поступився. Навпаки, він вправно відбив атаку козака й сам почав тиснути. Відкинувши Артема на кілька кроків назад, хлопчина знову став в бойове положення й спокійно чекав подальших дій Грака, прикриваючи свого товариша. На рожен не ліз, лиш зайняв оборону, щоб виграти час для.