31

31

Максим готовий був кинутися в останню свою атаку, бувши оточеним в кімнаті. Однак, в останній момент відчув наказ Артема. Це не був ні голос, ні якесь інше послання. Це був певний зв’язок, що неможливо пояснити, лиш відчути. А відчути таке можуть лиш вони, характерники. Хоча Хорт і не очікував, але чітко зрозумів, чого саме хоче від нього побратим. Раптовий приплив сил лиш підтвердив правильність розуміння. Максим напружився і йому вдалося навести оману на всіх присутніх, включно з Назаром. Раніше Хорт таких трюків не виконував, тому повної впевненості в успішності задуму не мав. Однак, коли побачив перелякані обличчя та смуту в рядах атакуючих, зрозумів, що все вдалося. Однак довго так не могло тривати. Морочити голову стільком людям одразу дуже важко й потребує багато сил. Тому Максим швидко кинувся у вікно, а далі перестрибнув і паркан. Сили скінчилися в місті. Масим зрозумів це, коли жінки, що йшли вулицею, заверещали, раптово глянувши на нього, а одна навіть зомліла. Можна собі уявити їх подив, коли посеред тихої вулиці ні звідки з’являється людина. Хто б не здивувався.

Хорт був украй втомлений. Однак він не знав, куди можна було б податись, щоб відпочити й набратися сил. Він розумів, що повертатися до шинку не можна. Не виключено, що саме той клятий шинкар їх продав. Може Петрика знайти? Він підкаже, де перепочити. Однак, впевненості, що це не Петрик про них розповів, теж не було. Що ж робити?

Це питання витало в голові Максима до тих пір, поки світла думка таки не осяяла його знесилену голову. Про що тут думати? Хорт просто пішов в інший бік від шинку, де вони жили й знайшов кімнату на околиці міста. Там він заплатив за житло й впав у ліжко.

Майже дві години він проспав мертвим сном. Цього було замало для повного відновлення сил, тому Максим викурив люльку зі збором цілющих трав та випив трохи еліксиру. Ще година й Хорт готовий був звернути гори.

Максим відчував, що Артем живий. Якщо ще живий, значить найближчим часом з ним нічого не зроблять. Можливо, будуть використовувати як приманку для Максима. І це правильний крок. Хорт, без сумніву, спробує визволити побратима. Але кидатись в вороже кодло просто так не можна. Це безглуздо. Спочатку потрібно дізнатися хто саме попередив Драбину. Варіантів не так багато. Або шинкар чи його працівники, або Петрик. Петрик знав, що вони підуть в маєток магната, а шинкар або хтось із його оточення, могли попередити магната, коли постояльці подались кудись вночі. На Петрика погано думати не хотілося. Хоча він міг захотіти здобути подвійний куш. Один від козаків, а інший від тих, кому козаків продав. Але все Максимове нутро відмовлялося в це вірити. Такий вже він «чистий», той хлопчина. А от шинкаря трусонути варто. Одразу видно, що пройдисвіт ще той. Однак Максим не думав, що така людина готова на подібні великі ризики.

Про кравця та фермера-коняра мови не могло й бути. Вони взагалі мало що знали. Все може бути, але саме їх причетність варто перевіряти в останню чергу.

Зі всіх підозрюваних Максим довіряв лиш Петрику. Він вирішив знайти малого в першу чергу, щоб переконатися в його непричетності й отримати для себе союзника в цьому великому місті, яке Петрик знав як свої п’ять пальців.

Максиму вдалося знайти на ринку таких самих волоцюжок як і Петрик. Всі вони довго відмовлялися балакати, а тим більше, визнавати, що знають Петрика. Проте блиск золотих монет змінюють настрій людини. А коли «допитувані» дізналися хто саме з ними балакає, зовсім пожвавилися.

- Петрик про вас розказував, - одне поперед одним говорили хлопчики й дівчатка. – Казав, що ви достойні люди й він хотів би колись стати таким як ви. Однак, з того часу, як востаннє він пішов до вас, ми його не бачили. Такого раніше не було.

Максим відчув щось лихе. Він дав малим по золотій монеті. В самого вже залишилося зовсім мало. Та про це потім. Нині вирішив йти до шинкаря. Він точно причетний до всього цього.

Користуючись знанням всієї будівлі, Максим непомітно проник в середину й потрапив до крила, в якому розташовувався кабінет господаря. Він знаходився на другому поверсі й був відчинений. Це була рідкість, але так бувало, коли господар виходив на хвилинку. Вважалося, що чужі тут не вештаються. Велика помилка. Максим почув голос шинкаря на першому поверсі й тихо прослизнув в кабінет. Тут нікого не було. Голос шинкаря наближався. Де б його сховатися? Не під стіл же лізти, кінець кінцем. Максим підійшов до портьєр, що завішували половину стіни навпроти вікон. Виявилося, що вони прикривають шафи. Одні з них були заставлені книгами, а інші якимись журналами та зошитами. Мабуть, робочі розрахункові журнали чи щось на кшталт того.

Чи то господар промахнувся з розмірами, чи умисно замовив саме такі, але хвилі портьєр були такими глибокими, що Максим спокійно вмістився в одній з них. В цю хвилину і в майбутньому Максим часто думав, як можна було допустити знаходження подібного розміру портьєр в приміщенні, де ти ведеш важливі розмови. Щось з цим шинкарем точно не так.

А не так з ним було те, що він почувався у Львові дуже впевнено й захищено. Не вперше він продавав інформацію місцевим магнатам. І, так само, як нині, такий багатій заборонив карати цього ницого пройдисвіта, з метою користування його послугами інформатора в майбутньому, так і інші магнати користувалися його ницістю й забороняли чіпати. А іноді навіть допомагали в деяких справах. Тому шинкар потроху, потроху, а все ж процвітав.

Максим став непорушно й чекав. За хвилину до кімнати зайшов сам господар та якийсь чоловік. Другий був кремезний, але проворний, як змія. Погляд Максима цього не пропустив.