29

29

Петрик прямував до свого сховища, він був спокійний, але настрій мав піднесений. В цій частині міста боятися хлопцеві не було кого. Так, він ховав частину прибутку від решти банди, але навряд чи за це його могли занадто жорстоко покарати. В масштабах тієї частини міста, яку контролювала його банда, це були копійки, втрату яких важко помітити на фоні загального прибутку. Одначе нині Петрик мав в кишені дещо більший заробіток, ніж зазвичай. Ті козаки й справді не поскупилися на винагороду. Взагалі ті двоє справляють враження чесних хлопаків. Так, з усього видно, що вони не одну душу загубили, але від них віє справедливістю, мужністю й чесністю. Ті двоє явно не якісь розбійники чи работорговці. Очевидно, вони вище цього, хоча й промишляють темними справами. Але зараз і часи такі, темні.

Чи хотів Петрик собі чогось більшого в цьому житті, ніж те, що має нині? Не те, щоб хлопчина переживав через те, але думки такі були. Вік у нього ще такий, коли дитина й не повинна мати настільки далекоглядних і виважених думок. Проте життя Петрика було іншим, не таким як у більшості дітей. Тому й думки його були іншими й будувалися іншою цеглою. І задуми його були цілком логічні. Більшість учасників його банди рідко доживали до поважного віку. Переважна більшість помирала від хвороб, голоду, холоду чи нападів інших банд. Це було життя на межі. Сьогодні ти живий і слава богу. Ніхто не будує ніяких планів бо завтра - то дуже далеко. Раптовий напад банди з сусіднього району, неочікуване лезо між ребрами й ти виходиш з цієї гри назавжди. Це важка й смертельна гра. Та що там говорити, все життя – важка й смертельна гра. До того ж остаточний результат всім відомий. Питання тільки в тому, яку форму прийме той самий результат та як скоро він настане. Яким би нікчемним не було життя, кожен хоче максимально продовжити його, крім окремих випадків.

Петрик дійсно був досить розумний. Він розумів, що таке життя не може тривати вічно, що подібний соціальний стан занадто хиткий і залежить від занадто багатьох обставин. Він розумів, що потрібно розвиватися й змінюватися. Звідки в голові маленького хлопчика, що живе в обмеженому колі спілкування та пізнання, такі думки, важко уявити. Та вони постійно витали в його голові.

Спочатку пропозицію двох незнайомих панів він сприйняв як чергову репліку ввічливості, яку він за своє життя на вулиці встиг вивчити й не надавати уваги. Бо спершу кожен позитивний випад в його бік надавав нічим не підкріплену надію. Минуло кілька років і Петрик зрозумів, що добра людина почувається ніяково, коли хтось виконує її забаганки. Тому, щоб загасити відчуття ніяковості, людина вигадала певний прийом. Це коли служнику приділяють «вищу» увагу, тобто хвалять за роботу й обіцяють певні блага чи заступництво. Однак, в реальному житті подібні обіцянки втілюються вкрай рідко. Вкрай! Рідко!

Петрик, малий хлопчина, що мав дорослий досвід життя, розумів, що не можна покладатися лиш на один день. Треба думати. Та скільки б він не думав, ніяких реальних думок відносно його подальшого життя не виникало. Аж до тих пір, поки він не зустрів цих двох козаків. Так, він швидко збагнув хто перед ним. Ну, може й не був певен на всі сто, але сподівався на те. Хлопчина завжди мріяв зустрітися зі справжніми запорожцями. Він бачив польських гусарів, драгунів, рейтарів тощо. Це були в основному наймити, що виконували свою роботу. Козаки ж – то інша справа. Відчайдушні, сміливі, відважні, справедливі, чесні, добрі та могутні чоловіки з довгими вусами та оселедцями не давали спокою не лише малому Петрикові, а й багатьом іншим молодим людям. Звісно, більшість приписаних чеснот були перебільшенням, але така репутація не могла негативно впливати на бойовий дух тих таки козаків.

Попри всю дорослість та розсудливість, дитина в Петрикові взяла гору й він окрилений летів містом до свого таємного місця. Він вже мріяв про те, як поїде з тими двома козаками туди, де таких, як вони багато. Вони навчать його читати, писати, а головне, перетворять на справжнього дужого й вправного бійця. Тоді вже він не буде більше боятися, що хтось захоче його скривдити. Його самого будуть боятися. Петрик буде викладатися цілком і повністю, бо такий шанс може більше й не випасти.

За всіма цими думками Петрик почувався занадто безпечно й не помітив, що за ним стежать. Схованка хлопця знаходилася в одному напівзруйнованому будинку на краю міста. Жодного разу Петрик не бачив поблизу жодної живої душі. Перед самою будівлею Петрик згадав про обережність і уважно роззирнувся. А не побачивши нікого, пішов далі. Вміст схованки був на місці. Петрик поклав зверху частину щойно заробленого. Він думав про те, що більше цей тайник не поповниться бо дуже скоро він забере звідси все й попрямує до кращого життя. Трішки посидівши над сховком, Петрик знову все замаскував й почав вибиратися з будівлі. Як тільки він просунув голову в отвір, крізь який лише й можна було вилізти з будівлі, хтось схопив його за чуба й водночас полоснув ножем по горлу. Хлопець не встиг зрозуміти, що саме трапилося. Він впав назад в напівзруйновану кімнату й очі його швидко згасли. Вбивця заліз в той самий отвір, дістав сховок, забрав усе, що там було, а потім обшукав і мертвого хлопчину. Вбивця сьогодні отримав добрий заробіток.

Тіло Петрика залишилось лежати в тій покинутій будівлі. Навряд чи його тут хтось знайде. Довго лежатиме Петрик там, звідки планував скоро піти назавжди.

Вже затемна козаки тихенько підійшли до маєтку, де мав перебувати Назар Драбина. Однак, не він хвилював запорожців. Назар їм сто років снився. Козакам потрібна булава. Якщо пощастить, то й зустрічатися з тим Драбиною чи з будь-яким іншим мешканцем будинку не доведеться. Ідеальний варіант – це зайти, знайти й забрати булаву та вийти звідти.