28

28

Артем спав, мов убитий без будь-яких снів. Його організм потребував відновлення. Максим теж був стомлений, але думки про Олену проникли й в його сон. Дивна штука – сни. В них ми часто бачимо навіть те, про що на яву й не думали.

Максим іде протоптаною стежкою. Він знає, що йде з поля, де він косив траву ще з самого світанку. Зараз сонце піднялося високо й потрібно від нього сховатися та відпочити. Максим дуже втомлений фізично, але душа його цвіте. Він щасливий. Звідки ж таке відчуття? Козак заходить в якийсь хутір і розуміє звідки таке приємне відчуття. Ось стоїть його обійстя. Великий двір навколо якого розташовані різні господарські будівлі. Тут і возівня, і стодола, і комора, і стайні, і хлів. Він добрий господар й уміло справляється з усім тим господарством. Не сам один, звісно, але він господар. Ворота, що ведуть у двір зачинені. Максим підходить до них і гепає так, що звук розлітається по всьому хутору.

- Ти, Максиме? – чути чоловічий голос з двору.

- Я.

Старий наймит відчиняє браму. Двоє молодих працівників пораються в стайні. Добрі роботяги. З ранку до вечора рук не покладають. За те Максим їм справно платить. Той, що старший, вже не може працювати з ними на рівні, але він має досвід, тому незамінний в господарстві. Максим не збирається його проганяти. Старий дивиться за всі обійстям і вправно керує молодими. Хорт вправно веде господарство й воно розростається. Скоро чекають приплоду коней та корів. Необхідно буде ще наймати працівників, бо важко вже, ледве встигають. Буде старому ще більше роботи. Максим, правда, планує звільнити старого від фізичної праці й доручити керувати рештою наймитів. Так воно буде краще. За цими думками Максима застає Оленка. Вона виходить з великої білої хати й посміхається своєму чоловікові. В одній руці тримає малюка, а в іншій глек з прохолодним молоком. За спідницю тримається старший син. Він бачить батька й кидається йому в обійми.

- Заморився, мабуть, - каже Олена. – Ось, випий.

Серце Максима переповнене радістю. Все добре. Все в нього добре.

- А ворота чому зачинили? – питає Максим, переводячи дух після випитого холодного молока.

- Тимка випустили погуляти, - тонким голосом каже син.

Тимко – це ще мале теля, з яким любить бавитися Максимів син. Ось і Тимко підходить до господаря.

- Ти чого либишся, наче відро меду побачив? – каже Тимко, хапає Максима за свитку й починає смикати.

Максим озирається навколо, мовляв, ви це чули? Але навколо все пливе й раптом Хорт відкриває очі.

- Я питаю, ти чого так либишся?

Над Максимом стоїть Артем, шарпає його за рубаху й посміхається.

- Та сон такий гарний приснився, - зізнається Максим.

- Я так і зрозумів. Але пора вставати. Приходив Петрик. Треба йти, вибрати собі одяг. Знайшов він тут одного, чекає нас у своїй майстерні, без зайвих очей.

Піднесений настрій Максима як рукою зняло. Як же іноді не хочеться прокидатися. Так би й жив у тому сні. Дійсність же зовсім не така казкова. Але що поробиш?

Петрик чекав козаків на першому поверсі біля входу. Хлопець виявився здібним шпигуном. Він повів запорожців до майстерні кравця якимись майже безлюдними й тихими вулицями, хоча чути було, що місто навколо вирувало й шуміло. В саму майстерню зайшли також з чорного входу. Це було невелике приміщення. В ньому всюди лежали шматки різної тканини. Виявилося, що за стіною цієї майстерні знаходиться крамниця, де господар продає свій товар, який сам же шиє саме тут.

- Таак, - протягнув кравець, - ну що ж, є в мене дещо для вас. Якби був час, я б мірки зняв і пошив би вам такий одяг, що й до короля не соромно було б.

- Але стільки часу в нас немає, - сказав Артем.

- Що ж, що ж, - задумався кравець. - Тоді давайте виберемо з того, що вже маю.

Він почав витягати якийсь одяг десь із надр всіх цих куп тканини. Врешті, зібравши все вибране в оберемок, поклав перед козаками.

- Міряйте.

Запорожці оглянули запропоновані речі.

- Слухай, - сказав Артем, - це все нам не підходить. Тут самі лахи, в яких до свиней йти соромно.

Кравець не образився. Навпаки, очі його загорілися.

- Я вас зрозумів, - сказав він. – Вибачте, якщо образив. Зараз все буде.

Чоловік зник за дверима. За кілька хвилин він повернувся, несучи наступну партію одягу. Козаки знову оглянули її.

- Це інша справа, - сказав Артем.

- Так, так, - підтвердив кравець. – Це зовсім інша справа. Кращої якості не знайдете у всьому Львові. Не думайте, що я перебільшую. В мене одяг замовляє вся місцева знать. Тільки з того й живу. Бо все це, - чоловік показав на раніше запропонований асортимент, - для звичайних міщан. На такому особливо не заробиш, але людям потрібно щось носити, правда ж?

Йому ніхто не відповів. Запорожці вибрали собі одяг до смаку, приміряли його. Виглядали вони в ньому й справді достойно.

- Що ж, - сказав Максим, - це нам підходить. Беремо.

- Добре, дуже добре, - засяяв кравець. – Радий, що вам сподобалось. Однак дозвольте…