Гетьманська булава

24

24

Джалалія в таборі не було. Ще не повернувся зі степу. Однак про те ніхто не говорив. Казали, що у справах виїхав. Чекати не було часу, тому рушили до Богуна. Той саме брав участь у муштрі своїх підлеглих. Двоє товаришів стали неподалік, щоб не заважати полковникові. В якийсь момент Богун їх побачив і махнув рукою в бік свого будинку, мовляв, ідіть, там зустрінемось. Хлопці кивнули у відповідь і пішли у вказаному напрямку. Біля будинку козаків зустрів джура полковника. Він чемно повідомив, що господаря немає вдома. Козаки відповіли, що їм те відомо й що Богун звелів чекати його тут. Джура не сперечався й запросив гостей в середину. Мабуть, не вперше гості приходять до господаря за його відсутності бо джура жодних питань не ставив. Мабуть, звик. Джура запропонував гостям перекусити чи випити. Від їжі хлопці відмовилися, а від свіжого квасу не відмовилися. Джура вклонився й зник за дверима.

- Диву даюся з цих порядків, - засміявся Артем.

- Що ти маєш на увазі? – запитав Максим.

- Тут джури не такі, як на Січі. Тут вони такі чемні, наче слуги в царських хоромах. Такі, знаєш, вишколені.

- Так, - погодився Максим, - деякі полковники приділяють цьому багато уваги. Але роблять вони це не заради гонору абощо. Це нормальна практика серед цивілізованих країн. А Хмельницький і його полковники часто приймають іноземних послів та інших зверхників. Мусять мати відповідний вигляд. То тільки ворогам на руку розповсюджувати про нас, козаків, брехні, що тут самі пияки й розбійники неорганізовані й безкультурні. Багато хто вірить тим брехням. Насправді ж кожен, хто відвідує козацьку Україну, швидко переконується, що все зовсім не так, як кажуть злі язики. А це, сам розумієш, міжнародний авторитет.

- Звідки ти все те знаєш? – здивувався Артем.

- Та вже ж знаю. Я й сам не лише в шиках сиджу та шаблею махаю. Іноді буваю в складі різних дипломатичних посольств. Щоправда, головне моє завдання в таких випадках – це безпека й частково комунікація з місцевим населенням…

- Тобто махати шаблею за потреби й відвідування місцевих шинків та вислуховування пліток.

- Поза іншим.

Обоє весело зареготали.

- Так от, - продовжив Максим, хочеш не хочеш, а розмови всіх тих чиновників-дипломатів чуєш та запам’ятовуєш. І, знаєш, не всі вони нудні й пихаті. А роботу роблять серйозну. От навіть я дещо второпав від них. Тепер розумію, що не лише шаблею здобувається земля й свобода. Хоча, правду кажучи, все ще вважаю, що шабля – то найвагоміший аргумент.

Джура безшумно зайшов до кімнати й поставив на стіл перед гостями два коряки та глек з прохолодним напоєм. Квас був дуже смачний і освіжаючий. Хлопці з насолодою смакували напій, коли у дверях показався й сам Богун. Козаки піднялися, але полковник жестом показав, щоб сиділи. Він зняв верхній одяг, вмився й сів за стіл навпроти гостей. Тут же знову з’явився джура. Він приніс ще один кухоль. Іван налив собі квасу й жадібно осушив свій коряк.

Козаки мовчали. Вони розуміли, що потрібно дати час полковникові, щоб він був готовий їх слухати.

- Ну, а тепер розказуйте, - сказав Богун.

Хлопці коротко описали ситуацію щодо булави та її пошуків. Богун уважно слухав.

- Чим же можу вам допомогти? – вислухавши коротку історію своїх гостей, запитав полковник.

- Власне, ми завітали з іншої причини, - сказав Максим.

- То кажіть, - просто сказав Богун.

Максим дістав з кишені зошит і поклав на стіл, полковник на нього глянув, але не взяв. Він мовчав і дивився то на Максима, то на Артема.

- Це зошит однієї жінки, яка овдовіла цієї ночі, - не витримав і почав пояснювати Артем. – Її чоловіка вбив той Драбина, що ми його вже згадували. Тут записані боржники покійного. Оскільки сім’я залишилася без годувальника, то ми подумали, що цей зошит допоможе їм отримати гроші з боржників. Але та жінка побоялася його взяти бо вважає, що через ці записи в неї можуть виникнути, м’яко кажучи, проблеми.

- А можуть? – запитав Богун.

- Судячи з того, які прізвища там записані, цілком, - запевнив Артем.

- Я вже починаю розуміти що ви від мене хочете, але волів би, щоб ви таки це сказали, - глянув з-під лоба полковник.

- Ми подумали, що ти можеш допомогти в цій справі.

- Ясно, сказав Богун. – Чим же вам та нещасна жінка така дорога?

- Тільки тим, що доля її лиха. Нам нема коли займатися цим питанням. Зошит хотіли знищити, щоб через нього лиха не було, але вирішили тобі віддати. На твою совість, так би мовити. А далі сам вирішуй що з ним робити. Нам в дорогу пора, - Артем говорив максимально просто й прямо.

Богун поважав таких співрозмовників. Він і сам був таким.

- Добре, розберемося, - резюмував полковник.

Троє козаків ще якийсь час посиділи, поспілкувалися й відпочили. Потім Максим та Артем рушили далі.

Богун нарешті взяв до рук зошита й почав його проглядати. Там і справді було декілька прізвищ місцевих «князьків», на яких варто було б мати деякий вплив. Їх імена полковник підкреслив і гукнув джуру.

- Ось тобі зошит, - сказав Богун. – Тут списки людей й суми, які вони заборгували одній людині. На ті, що викреслені не зважай. За тих, які підкреслені візьмеш гроші й повернеш господині цього зошита. Решту потрібно вмовити віддати борг. Методи обирай сам. Можеш посилатися на мене. Все ясно?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше