23

23

Спочатку Максим імпульсивно думав над тим, що йому робити. Але тут же заспокоївся. Мертвого шинкаря не врятуєш, а помчавшого Назара зараз не наздоженеш. Тож потрібно заспокоїтись і хоч трохи привести себе до ладу. Максим став за шинквас й налив горілки. Він переживав чи не стане гірше, але випите пішло на користь. Серце перестало так швидко битися, пройшла тривога й думки поплили спокійніше і ясніше. Так значно краще, значно.

Максим зайшов до кімнати поруч з шинком. В ній спало декілька людей. Може такі самі випивохи, що не змогли своїми ногами дійти до дому, а може наймані працівники, що пораються на обійсті господаря. Максим побачив серед сплячих хлопця років чотирнадцяти. Саме його він і розбудив. Першу хвилину малий дивився на непроханого гостя нетямущими очима. Максим терпляче почекав поки хлопчина прийде до тями, а тоді звелів бігти до місцевих старшин і повідомити, що тут сталося вбивство. Хлопець кивнув і вибіг з кімнати. Вже за пів години корчма наповнилася людьми. В основному це були місцеві чиновники, яких стосувалася дана подія. Максим розповів одному з них про все, що сталося. Лиш випустив те, що стосувалося булави. Того зайвим людям краще не знати. Та й взагалі від всіх цих офіційних заходів буде мало толку. Вбивця вже в дорозі до Речі Посполитої й ніхто його не знайде. Сам шинкар особа не надто високопоставлена, а значить і займатися цією справою ніхто не буде. Лиш протокольні заходи.

Єдине, чим міг допомогти сім’ї покійного сам Максим, то це тим, що перед приходом всіх цих чиновників, знайшов на одній з поличок поруч з шинквасом товстий зошит, який більш як на половину був списаний чорнилом. Це був обліковий зошит заборгованостей. Такі зошити мали майже всі шинкарі. Багато місцевих і не тільки були вписані у той зошит. Біднота часто приходила й просила налити «на віру», тобто в борг. Багатші так, як правило, не робили, але й в них траплялися різні ситуації. Бувало, так розійдеться гуляти котрийсь, що нагуляє та напригощає всіх, а грошей розплатитися при собі (або й взагалі) не має. Але просить шинкаря не здіймати галасу, бо скандал такого штибу не дуже добре відіб’ється на репутації. Ото ж господар і записує все до свого зошита. Буває, щоправда, й так, що проспавшись потім не несе грошей боржник. Каже, мовляв, нічого не знаю й не було такого, не вигадуй. А будеш ґвалт здіймати, то поплатишся. І таких у тому зошиті вистачає. Загалом же мало не пів міста було там записано.

Максим сидів у кутку й посміхався, спостерігаючи за тим, як деякі з присутніх нишпорять біля шинквасу в пошуках зошита. Роблять це під виглядом виконання своєї роботи, але Хорт добре знає, що саме всі вони там шукають. Бачили ж, стерво, звідки шинкар той зошит діставав і куди потім ховав. Тепер така нагода трапилась одним махом позбутися всіх своїх боргів та отримати важіль впливу на інших боржників, які можуть бути корисними. Крутяться біля того шинквасу, змінюючи одне одного, а зошита немає. Вже й дружину господаря покликали й в процесі допиту нумо обережно розпитувати за той зошит, мовляв, для слідства важливо й таке інше. Але та про ці справи чоловіка ні сном, ні духом. Чиновники дмуться. Ох, люди, люди, які ж ви буваєте ниці й нікчемні.

Коли нещасну жінку відпустили і вона вийшла з приміщення шинку, Максим пішов за нею. Він наздогнав її вже у дворі.

- Вибачте, пані, - чемно й тихо сказав Хорт, - мені потрібно з вами поговорити. Це важливо й бажано десь подалі від зайвих очей та вух.

Жінка спочатку з недовірою подивилася на незнайомця заплаканими очима, але згадала, що бачила його щойно за столом в шинку й подумала, що він один з тих чиновників.

- Добре, ходіть за мною.

Вона завела Максима до однієї з кімнат їхнього доволі великого будинку.

- Ті чоловіки дещо шукають, - Хорт кивнув у бік корчми.

Жінка зрозуміла, що помилилася відносно свого гостя. Він би не говорив про своїх колег «ті чоловіки». А може це просто така уловка.

- Так, мене розпитували про якийсь зошит. Та я вас запевняю, що ні про який зошит нічого не знаю. Чоловік не втаємничував мене в такі подробиці.

- Так, так, я вам вірю. Не хвилюйтеся.

Було видно, що нещасна жінка й справді розхвилювалася.

- Вони шукають ось це, - Максим дістав з кишені товстий зошит і простягнув його жінці.

Вона вагалася й не поспішала приймати такий подарунок.

- Не бійся, - заспокоював Хорт, - це зошит вашого чоловіка. Тут записані всі його, а тепер ваші, боржники. Це чималі гроші.

- Мені він не потрібен. Це занадто небезпечно. Може через нього й чоловіка мого вбили.

При згадці про чоловіка, очі жінки знову наповнилися слізьми, але вона стрималася, щоб не розплакатись.

- Запевняю, вашого чоловіка вбили не через це.

- Звідки ви знаєте?

- Так склалося, що знаю, - сказав Максим.

- Через що ж тоді?

- Цього я вам не скажу. Але скажу, що його вбивство ніяк не пов’язане з вами й ніхто до вас чи по вас не прийде. Це була просто трагічна випадковість. Тому щодо цього можете бути спокійні.

- Ви й справді мене заспокоїли. Дякую. Але цього зошита все одно не візьму.

- Тоді я його заберу.

- Робіть з ним що хочете.