17

17

Все вийшло не зовсім так, як думав собі Міхалевський. Він з самого початку не довіряв своїм охоронцям. З чого б це йому раптом їм довіряти? Через це, а ще на випадок раптового нападу козаків або будь-яких інших недоброзичливців, він трішки хитрував. В торбі, яку постійно тягав за собою, булаву він не тримав. Насправді булава була обмотана в якусь стару ганчірку й висіла біля сідла. В разі пограбування чи спробі викрадення такої цінності, звичайно кожен зверне увагу на розмальовану торбу, яку Домінік завжди тримає біля себе. В той час як справжній скарб, прикритий ганчіркою, теліпався біля сідла як щось непотрібне. Крім того, за всякої можливості під час відпочинку та ночівлі, Міхалевський намагався непомітно заховати булаву поза своїми речами. Він справедливо вважав, що в разі якоїсь оказії, матиме шанс поторгуватись. І, хоча часом йому здавалося, що супроводжувачі вже давно запримітили його намагання ховати згорток непомітно, час показав, що це не так. Зазвичай Домінік прикопував булаву десь неподалік від себе. Точніше навіть не прикопував, а просто знаходив якесь поглиблення в землі, клав туди згорток і накривав чи травою, чи хмизом, чи будь-чим, чого навколо було вдосталь. Останній перепочинок було вирішено влаштувати на краю густого змішаного лісу. Цю обставину Домінік вирішив використати на свою користь. Прогулюючись навколо невеликого табору, поляк натрапив на стару яблуню, що невідомо як тут проросла. Може хтось колись проїжджав тут смакуючи яблуком і викинув качанчика, зерна якого не загинули, а, опинившись у відповідних умовах, проросли й стали цим старим, міцним деревом. Домінік виліз на неї зірвати яблуко, а заодно прив’язав до гілляки булаву. Він дивувався такій своїй пересторозі та винахідливості. Але найближчим часом виявилося, що все було не даремно. Правда, це не тільки не врятувало самого Міхалевського, але й спровокувало цілу низку трагічних подій.

Коли Домініка розбудили його зрадники-охоронці й коли він зрозумів у чому справа, в думках поляк себе хвалив за таку обережність. Він вважав, що як мінімум, зможе виторгувати собі час, наплівши, що булави при ньому немає, що вона або вже в Польщі, або ще деінде. Тоді вбивати його немає сенсу. Але його дурні охоронці не тільки не захотіли вислухати, а й не пересвідчились в наявності необхідної їм речі перед тим, як вбити свого працедавця. Отже, план Домініка спрацював, але не до кінця.

Розбійники тим часом метикували як їм бути далі. Просто сказати тому татаринові, що булава десь пропала, не варіант. Грошей хочеться. Тепер, що правда, не зрозуміло чи взагалі та булава була в поляка і чи є вона взагалі хоч десь. Своїми очима розбійники її не бачили. В тому, що Міхалевський везе булаву їх переконав Бахрам, татарин, що прийшов до них ще в Києві. Він сказав, що поляк везе дуже важливу річ. Що це булава самого Хмельницького. І, оскільки козаки й татари нині союзники, він би хотів повернути булаву її власнику. Найманці сказали, що їм до того всього діла немає. Їм гроші важливі. Бахрам запевнив, що за ціною діло не стане. Грошей має повно. Вони домовились про місце зустрічі й розійшлися. І от, коли обумовлене місце було вже близько, розбійники вирішили позбутися поляка й продати булаву Бахраму. Так, це був не наймудріший вчинок. І не тільки тому, що тепер булава загубилася. Всі наявні в руках розбійників карти можна було розіграти набагато краще і вигідніше. Наприклад, прийти до Бахрама разом з Міхалевським і нехай торгуються, хто більше дасть. Але жоден з волоцюг не відрізнявся розумом та й не їх коник усілякі ігри й авантюри. Їм якби тут і зараз, і якнайбільше, щоб можна було смачно поїсти й вдосталь напитися.

Тільки тепер, розмірковуючи як обдурити Бахрама, волоцюги подумали, що, може, ніхто їх в умовленому місці й не чекатиме. Але перевірити варто. Дуже швидко вони придумали як діяти. На їхню думку, все було досить просто. Треба їхати на зустріч з Бахрамом, під час якої вони просто відберуть у татарина гроші, що він приготував як плату за булаву, та й уся справа. Ця ідея сподобалася всім. Легкі гроші так приманюють.

Бахрам, ясна річ, нікому повертати булаву не збирався. В нього були на неї свої плани. Зараз уже важко пригадати, від кого саме він дізнався про цю гетьманську булаву та про легенду пов’язану з нею. Ту історію, де б і від кого він її не почув, не сприймав серйозно. Це все якісь легенди, вигадки й казки. Козаки, як і загалом українці, вигадують їх багато. Тобто він не сумнівався в існування булави як такої. Але магічна сила, що здатна об’єднати людей навколо спільної мети – такого не буває. Тому Бахрам ніколи за нею не полював. Але, бувши в Києві й довідавшись, що така цінна річ під носом, не зміг не спробувати здобути її. Собі залишати таку небезпечну штуку Бахрам наміру не мав. Він був лиш командиром невеликого чамбулу. Але прислужитися комусь з мурз чи навіть самому ханові, подарувавши такий дарунок, дорогого коштувало б. Іслам-Гірей III може урочисто повернути Хмельницькому його булаву цим самим здобуваючи його прихильність і ставлячи в положення такого собі боржника, а може віддати в замін на щось або залишити собі. Та хай тоді вже робить що хоче. Бахраму то вже не цікаво. Аби лиш про самого Бахрама не забув і винагородив як слід. Була в татарина швидка думка й справді повернути той скарб самому Хмельницькому в обмін на призначення його полковником у козацькому війську. Але то була лиш секунда. Занадто багато причин не робити саме так.

В умовлене місце розбійники приїхали завчасно. Зустріч мала відбутися лише наступного ранку. Але не встигли вони отаборитися, як з усіх боків на них посипались стріли. Лише декілька чоловік з усієї банди не розгубилися. Ті, що були ближче до коней,  швидко скочили на них і помчали степом якомога далі від смерті. Решта, хто лишилися живі, зайняли оборону з шаблями й чекали появи противника. Але невідомий нападник не поспішав в рукопашну атаку й взагалі не показувався. Тільки стріли продовжували свистіти навколо. Так обстріл тривав, поки серед живих оточених не залишилося кілька чоловік. Тоді стріли перестали летіти й назустріч переляканим розбійникам вийшов сам Бахрам і його чамбул. Сталося так, що Бахрам не хотів мати ніяких справ з цими волоцюгами. І, звісно ж, в нього не було більше грошей, ніж у поляка Міхалевського. Він ризикнув і просто на словах пообіцяв цим пройдисвітам більше, ніж їм було обіцяно Домініком. А ці недоумки й повірили. Але таке ж саме розчарування, як і розбійників раніше, спіткало й Бахрама. Після обшуку полонених булави не виявлено. Ті з банди, хто залишився живий, розказали що трапилося, але татари не вірили й почали допитувати полонених з застосуванням тортур. Полонені клялися, божилися, що не знають де та клята булава, але їм до кінця так ніхто й не повірив. Всі вони вмерли в страшних муках. Але це не втішало Бахрама. Так близько був, ймовірно, найголовніший скарб у його житті, який міг змінити його долю, але вислизнув. Аллах карає його за щось. А може просто перевіряє? Де тепер шукати ту булаву? Жодних підказок чи думок. Вона просто пропала й ніхто не знає як і де саме. Може просто забути про це? Ну, не вдалося. Так буває. Стільки років не полював за нею і нічого. Так, треба забути про це. Якщо Аллах хоче, щоб саме Бахрам здійснив цю місію, то він подарує йому ще один шанс.