15

15

Вранішній Київ лежав перед Артемом. Незважаючи на ранню годину, місто вже активно жило. Люди снували в різні боки у своїх справах. Найбільше скупчення людей було звісно на місцевому базарі та навколо нього. В цей час життєдіяльність більшої частини населення міста було пов’язане з ринком. Хтось вже торгував, хтось тільки розгортав свої ятки, в когось так ішов продаж, що лиш встигав доставляти новий товар, хтось купував, торгувався, лаявся та скандалив. Шум стояв неймовірний. Всі категорії жителів були нині тут: багаті й бідні, знатні й простолюдини. Була тут ще одна категорія людей без якої неможливо уявити базар. Це крадії. Вони були тут і там. Не маючи досвідченого ока дуже важко розпізнати представників цього ремесла. Серед них були  хлопці й дівчата, старі й малі. Досить мало серед них було одинаків. Як правило, ці умільці збиралися у групи й діяли спільно підвищуючи таким чином свої успіхи. Таких груп на одному базарі могло діяти декілька і вони найчастіше не мирили між собою. Але на самому ринку, тобто під час «роботи», не чубилися. Зараз час заробляти, а не воювати. Всі питання вирішуватимуться пізніше, коли базар опустіє.

Артем подумав, що так рано Максим навряд чи приїде до міста, тому в нього ще є якийсь час до зустрічі. Практичний і серйозний Грак вільний час не збирався витрачати без користі. Він приїхав на ринок, залишив коня біля конов’язі й дав наглядачу монету, щоб той пильно слідкував. Тепер можна бути впевненим, що по поверненню кінь буде там, де його залишили. Артем ходив базаром підходячи до яток з різноманітним товаром. Дещо він і справді купив. Майбутня дорога може бути довга й далека, тому зайвої їжі чи спорядження мати з собою буде не зайвим.

Микитка цього ранку прокинувся як зазвичай у покинутій будівлі. Якщо бути точним, то ще був зовсім не ранок, а глупа ніч. Та вже час вставати й готуватись до роботи. Хлопець мав не більше дванадцяти років від народження. Однак точно він не знав. Та й ніхто не знав. Все своє життя він пам’ятає саме таким як оце нині. Покинута будівля й базар. Він не знав як тут опинився і якою була його доля до того, як він сюди потрапив. Єдиний, хто міг би розказати про його минуле, був один старий чоловік, якого всі так і називали – Старий. Але Старий помер до того, як Микитка підріс до того віку, в якому його зацікавило власне походження. Тепер залишалося тільки змиритися, жити далі й гадати. Може батьки його померли, коли він ще був немовлям, а може він не бажана дитина і його просто викинули чи продали. В ті часи це не була така вже рідкість. З тих чи інших причин сиріт та дітей-жебраків було багато. Микита був одним з багатьох. Йому ще, можна сказати, пощастило, що його підібрала одна з місцевих груп крадіїв. Їхній зверхник був досить далекоглядним і справедливо розсудив, що в майбутньому цей малий стане їм усім в пригоді. Так і сталося. Зараз Микитка був вправним кишеньковим злодієм. А його ще досить малий вік відводив підозри бо всі бачили в ньому лише милу дитину.

Отож, Микиту розбудили ще до світанку. Час збиратися. Цього ранку навіть було чим поснідати. Вчора був вдалий день. Так було не кожного ранку. Як правило, кожен добував собі їжу в процесі «роботи».

Базар вже наповнився, а у Микитки ніяк справа не йшла. Всі якісь надто обережні стали чи що. Та ось хлопець побачив чоловіка, який на вигляд точно був при грошах. Він ходив рядами, зупинявся біля яток, іноді щось купував. Микита непомітно слідував за чоловіком і вже встиг примітити куди той ховає свій гаманець, який з вигляду був досить важким. Микитка був вкрай обережним і не поспішав. Якщо вдасться добути той гаманець, то ним будуть дуже задоволені й на сьогодні можна буде завершити «роботу». Микита обережно супроводжував свою жертву вичікуючи найкращого моменту. А чоловік поводив себе досить безпечно. Цьому дуже радів Микитка. Він раніше не зустрічав цього пана. Може якийсь не тутешній. Все це було на руку малому. І ось вже ближче до виходу з базару, чоловік зовсім розслабився й з кимось заговорився, залишивши гаманець висіти на поясі нічим навіть не прикритий. Микитка як шуліка чітко вловив зручний момент і тут же легко зняв гаманець і пішов на вихід. Бігти не можна. Тут важливо зберігати спокій і тримати себе в руках, інакше можна привернути до себе непотрібну увагу. Микита намагався триматися і спокійно вийти,  а там вже можна дременути з усіх ніг. Його очі активно шукали друзів. Не бажано зараз з такою здобиччю самому вештатись містом. Хтось з інших груп крадіїв, так би мовити, конкурентів, міг побачити вдалу «роботу» хлопця й перестріти його одного вже в місті. Тоді Микита може позбутися не лише здобичі, а й добрячи отримати на горіхи. Як на зло, хлопець не міг нікого знайти. «Ну та добре, - подумав хлопець, - буду прориватись сам». Але вже на самій межі базару, коли Микитка саме зібрався чимдуж побігти у своє укриття, хтось поклав на його худе плече велику й важку руку. Микита, попри свій вік, був вже досить досвідченим у вуличних справах. Тому він не зупинився й не оглянувся на того, хто намагався його затримати. Він різко сіпнув плечем, звільняючись від руки й з усієї сили побіг. Але цей маневр, який раніше кожного разу вдавався, цього разу не врятував малого. Його ноги відірвалися від землі й місили повітря. «От дідько. Попався», - промайнуло в голові Микитки.

Артем вчасно підхопив хлопця. Ще секунда і той дременув би, а наздогнати місцевого кишенькового злодія годі й мріяти. Той поглянув на Грака таким зухвалим поглядом, що аж страшно стало. Не боїться. Ну що ж, може це й добре.

- Не бійся, я тебе не скривджу, - сказав Артем.

Хлопець нічого не відповів. Артем взяв малого під руку й пішов до найближчого шинку. Там він посадив за стіл хлопця й сам всівся навпроти. Микитка був вкрай здивований такою поведінкою цього незрозумілого дядька. До них підійшла шинкарочка й Артем замовив чимало закусок.