3

3

Артем уважно слідкував за дорогою. Він мав інформацію, що цим шляхом скоро має проїхати татарський загін. Навряд чи корчмар набрехав. Він же мав розуміти, що козаки можуть і повернутися.

Ще близько двох тижнів тому Джалалій дав Граку одне завдання. А саме - перехопити листа. Розвідники Джалалія доповіли, що хтось із високопосадовців Речі Посполитої веде таємне листування чи то з кримським ханом, чи з самим османським султаном. Цікаво було б знати хто з ким і про що саме домовлялися. Питань може бути багато. Турки й татари нині козацькі союзники. Про що вони домовляються за спиною Хмельницького? Чи, може, домовленості відбуваються за спиною султана, хана, короля? Грак зі своїми побратимами зробили велику роботу щоб дізнатися коли та де буде посланець який ті листи передає. Основна складність полягала в таємничості. Про те, що козаки шукають якогось посильного не повинен знати ніхто. Тож довелося постаратись. І ось вчора вдалось добути останню необхідну інформацію. У корчмаря. Так, вони, себто корчмарі, багато знають. Однак такий інформатор – мало не найслабша ланка у всій історії пошуку листа. Так само як він розказав Артему про те коли і яким шляхом має їхати татарське посольство за кілька монет, так же він міг за такі самі кілька монет попередити татарина про небезпеку. Корчмар-єврей не мав особливої симпатії ні до козаків, ні до татар. Йому однаково кого кому продавати. Отож тепер Артем Грак з десятком козаків влаштували засідку у вигідному місці шляху, яким мав їхати посильний. Про всяк випадок двох козаків Артем виставив чатувати щоб ніхто непомітно їх не обійшов з тилу. Всього татар мало бути близько п’ятдесяти. Однак, у місто посильний їхав у супроводі п’ятнадцяти вершників щоб не привертати уваги. Решта чекала поодаль за містом щоб уже степом йти більшою ватагою. Нападати вдесятьох на п’ятдесят – відверте самогубство. В місті теж не варіант, галасу нароблять, себе викриють. Тож, козаки вирішили напасти на посланця вже за містом, але до того як він з’єднається з рештою чамбулу. План був наступний: із засідки козаки з мушкетів б’ють одразу дев’ятьох татар, якщо кожен влучить, а з рештою вже як вийде.

Сиділи тихо-тихо бо час вже був їхати татарам. Але їх не було. Артем ще раз перевірив зброю. Він, про всяк випадок, підготував два мушкети і ще два самопали. Аж ось на дорозі з’явились вершники. Так, це були татари і їх було п’ятнадцять. Поки що все правильно. За планом Грак мав вистрілити першим і таким чином дати сигнал решті. Комонні наближалися. Нерви напружувались. Потрібно вистрелити саме в найвигідніший момент. Не раніше і не пізніше. Артем чекав. Ось загін вже майже порівнявся з козаками. Грак вистрілив. Слідом пролунали ще постріли. Через густий дим, що з’явився від пострілів, важко було оцінити ситуацію. Та козаки вискочили на дорогу попереду й позаду чамбулу щоб не дати їм втекти. Дим трохи розвіявся й Артем побачив, що один вершник таки вирвався і помчав уперед. Грак подумав, що то, мабуть, і є посланець. Він одразу після пострілів помчав уперед, а решта загону мала залишитись щоб затримати нападників. Так, така стратегія цілком стандартна для подібних ситуацій. Грак підхопив мушкет, спокійно прицілився і вистрілив. Вершник впав, а кінь помчав далі. Добре, якщо той кінь просто в степ на свободу побіжить. А якщо він повернеться до місця постою решти загону та ще й без вершника, татари одразу кинуться шукати своїх. А знайдуть козаків. Нічого доброго з того не буде. Артем добіг до вбитого ним вершника, обшукав його і справді знайшов листа. Поки Грак повернувся до своїх, тут вже все було вирішено. Серед козаків лише один легко поранений. Двоє татар взято у полон бо коли вони залишились удвох, зрозуміли, що ситуація безнадійна, а гинути невідомо за що не хотіли. Тому кинули зброю і підняли руки.

- Ви тут для чого, з ким зустрічались? Розказуйте, що знаєте, - спокійно сказав Грак.

- Ми супроводжували його, - один з полонених кивнув у бік застреленого Артемом вершника, - за гроші. З ким він зустрічався не знаємо. Він заходив в якийсь будиночок, а ми залишались зовні.

- Ясно.

Артем дав знак побратимам і полонені впали на землю мертві. Не можна залишати нікого живим. Ніхто не має знати, що це козаки таке вчинили з татарами. Все ж таки союзники. А про цю козацьку операцію знають лише її учасники та Джалалій. Хмельницькому Филон нічого ще не розказував. Бо розказувати нема чого. Ось як щось стане відомо, тоді можна побалакати.

Аби перестрахуватися ще більше, козаки віднесли трупи в бік від дороги та прибрали інші сліди сутички. Про всяк випадок. Досвідчений слідопит може за різними незначними деталями встановити хто саме атакував татарський загін. Козаки розпрягли татарських коней і пустили їх у степ. Це може додатково заплутати ймовірних переслідувачів. Більше баритись не можна. Так ще й татарських «друзів» дочекаються. Козаки відійшли від дороги, замели свої сліди й тільки потім сіли на коней і помчали на північ. Якийсь час мчали швидко, але довго так їхати не можна. Коні втомляться і доведеться ставати відпочивати. Тому, не побачивши ні погоні, ні іншої небезпеки, стишили хід і поїхали поволі. За декілька годин зупинитись все ж довелося. Дорогою зустрівся невеликий гай зі струмком, тож козаки стали там на короткий перепочинок щоб напоїти коней, освіжитись самим та набрати води у фляги. Коли всі необхідні процедури були завершені й козаки приготувалися продовжувати їхати, Артем припав до землі вухом.

- Дідько, - вилаявся Грак. – Кінний загін. Невеликий.

- Якщо невеликий і його чути, значить вже десь недалеко, - підмітив один з козаків.

- Швидко, на коней і річищем вниз за течією, на південь, - скомандував Грак.