Час дії повісті: весна – літо 1643 року
Всі, хто коли-небудь проїжджав через містечко Комишня, мабуть пам'ятають стару дерев'яну церкву, яку, здавалося б, ніякий щедрий ангел оновити не може.
Але цієї квітневої молодої ночі, перед Різдвом Христовим, церква змінилася, начебто сам Господь підніс свій перст над нею. Крізь гілки вишень світилися благодатним світлом її вікна.
Наче зграя птахів зібралися люди з далеких та ближніх хуторів. Особливо звертало увагу море голених козацьких голів. Це було мужнє та відважне плем'я. Рідкісний сільський хлопець не заздрив їхнім широким плечам, атлетичній силі, що віяла від них, пишним вусам, пістолям, заткнутим за пояси та гострим шаблям при боках. Світло панікадила виривало з темряви риси їхніх суворих лиць.
Цієї молодої ночі в церкві з'явилася нова особа. Міцний чоловік зі сміливим і в той же час спокійним обличчям приєднався до молільників, але виділявся серед них, оскільки майже на цілу голову був вищим. Дехто озирався, звертав на нього увагу і, під його сильним поглядом, набував покірності.
Шапку приїжджий тримав у руці. Довгий його оселедець, наче в'юн, спускався з голеної голови до вуха. Правильні риси смаглявого обличчя, орлиний ніс, густі чорні вуса робили його лице красивим, а швидкі очі проникливо оглядали людей.
Коли ж вся людська маса вилилася з храму для урочистого ходу, цей чоловік пропав у натовпі.
Цього дня природа схожа на перший день свого творіння. Ніжна зелень покрила дерева, чисте повітря розносило подих весни.
У самого ґанку, де кілька відкупників* намічали крейдою паски, які приносилися для освячення. Ця ухвала уряду була давно вже оголошена, але народ лише зараз із невдоволенням був змушений підкоритися силі.
Але ось хід закінчився, і всі увійшли до церкви під спів «Христос воскрес із мертвих!». Різкі постріли з пістолетів та мушкетів вразили дерев'яні стіни церкви. Люди втішалися при думці про паску та вино. Парубки раділи з того, що обіймуть дівчат, а дівчата хвилююче передчували цілування з козаками.
Але цю радість перебив дивний галас, крики поза церквою, де уже починався молодий ранок.
Рудоволосий Гершко й два його підручні штовхали сивого, наче голуб, козака в кобеняку*, стверджуючи, що він не вніс плату за паску, яйця та барана.
Старий козак глухим голосом стверджував протилежне, повторюючи «ну згадай же, згадай», але щоразу троє відкупників перебивали його, розмахуючи руками.
За нього одразу заступилися двоє селян. Незабаром ціла юрба зібралася навколо старого, погрожуючи євреям розправою.
Наче гора навис над ними той прибулий могутній козак. Легко розняв він тих, що билися і розвів у різні боки.
Його жорсткий погляд змусив натовп притихнути.
- Чого ви, хлопці, здуру біснуєтеся! Видно немає в душах ваших Божого страху! Люди стоять у церкві та моляться, а ви тут казна – що робите! Ану, розійдись!
Погляд і голос незнайомця начебто мали чарівну властивість: його накази виконувалися.
Слухняно, ніби вівці, люди розбрілися, міркуючи, що ж за чоловік такий, звідки він узявся і чому всі його слухають.
Лише один Гершко, блищачи вогненно-рудими очима, помітивши, що навколо усе заспокоїлося, знову почав присікатися до старого козака, вимагаючи оплату.
Перепалка старого сивочолого козака і єврея – хабарника змусила високого незнайомця озирнутися.
Гнів спотворив його обличчя.
- То ви знову?
Він зробив пару широких кроків і схопив Гершка за комір, так що той затріщав.
- Слухай, свиняче вухо, ти мене не дражни! Чого ти хочеш?! Забирайся звідси, поки душа ще залишилася у штанях!
Він відштовхнув його від старого козака, але, мабуть, не розрахував сили, і бідний Гершко впав на землю, наче гілка під сильним вітром.
Підхопившись, він гукнув двох своїх товаришів, і вони миттю зникли.
Відійшовши вбік, незнайомець завів розмову з якимось чумаком, який захоплено почав розповідати про продаж возів із сіллю.
Їхня розмова була перервана появою начальника польських уланів. Це був самовпевнений міцний чолов’яга у пишному мундирі та високій шапці при пістолеті та турецькій шаблі.
- Що тут таке? - дзвінким голосом спитав він. - Як це? Чому? Гунство* яке! Лисий біс вам у кашу зі смальцем! Що за бійка? Порвав би вас собака!
Цей правоохоронець, захлинаючись від гніву, випалив потік настанов, приправлений добірною лайкою. Стук кінських копит свідчив, що під'їхали його товариші по службі.
Гершко підвів начальника до старого козака. Той сидів байдуже, потупивши очі, а волосся його під вітром було подібно снігу.
- Гей, ти, дурний холопе! Чого це ти надумав? Бунтувати? Навіщо ти почав бійку? Чорт би тебе схопив у лазні за пуп!. У нього вбрання гарніше, ніж ваша холопська віра…
Тут начальник рвонув за чуба старця з такою силою, що шматок срібного волосся залишився в його клешнюватій руці.
Старий козак похитнувся, зашипів від болю і простогнав:
#241 в Історичний роман
#431 в Фанфік
кохання складні стосунки зустріч, козацька доба, повернення гетьмана
Відредаговано: 23.09.2023