Глава 16 Світло

Глава 16 Світло

- Перепочинь, - Сміл відскочив від ворога, щоб перевести подих.

Хоча, насправді, він був відкинутий телекінезом ворога. Сам же ворог, стікав фіолетовою кров’ю, від обличчя залишилося лише шматок м’яса. По всьому тілу, були зламані кістки, що виглядали назовні. Було дивом, що він ще міг стояти. Людина, вже давно спустила дух.

- Люб’язно дякую... - Дарізан вправив собі щелепу.

Після клацання щелепи, руки пішли далі, повернули вуха на свої місця. Прибрало шкіру, що закривала очі, повернув усю її на місця. Від рук, обличчя поверталося до початкового вигляду, навіть відірване м’ясо поверталося на свої місця. Потім, він повернув усі кістки на свої місця, та навіть зашив одяг і прибрав з нього сліди крові.

- Так нечесно, - мовив Сміл, що впав на землю, усе тіло боліло.

Дарізан, підняв капелюх з каміння, та повернув йому первинний вигляд.

- Не вам казати.

- Мені це не так легко дається.

- Ось і ваш корабель покинув планету. Тепер битися немає сенсу, чи хочете провести останні свої миті саме так? - Дарізан нахилився до нього.

Сміл поглянув у бік порталу, там дійсно нічого не було. Велетенська колона яка спустилася з космосу, спалюючи багато повітря, та це, скоро відновиться. А корабель зник, наче його ніколи і не було.

- Не знаю, так далеко не задумувався. Здається, треба тебе потримати, щоб ти в портал не стрибнув.

- За це можете не хвилюватися, я ніколи не стрибну в незнайомий простір. Хто знає, яка там енергія і куди він веде. Може воно пожре мене, чи спробує... Ні дякую... Тим паче, доки усі замки не будуть зламані, я не зможу покинути в’язницю. - чесно відповів Дарізан, сідаючи на каміння, з якого побудував невеликий трон.

- От і добре, - Сміл впав на землю, та розпластався. - Нарешті можна повалятися.

- Ось так просто, ви вірите мені, без жодного підтвердження. Дивна ви... Не знаю як до вас звертатися, ви не людина і не страж, якийсь дивний мутант... Спроба створення ідеального життя? Скоріше ні, Ви гібрид, сукупність різних видів, можливо тільки зі своєї планети, та от питання в чому, що тримає усе це купи, та виглядає, наче племінник? Було-б простіше, якщо міг бачити ваші думки.

- А дзуськи тобі! - показав середній палець на обох руках. - А, що тут такого? Тебе від духопелив так, що живого місця не було, а ти провів ручкою і опля, наче нічого не було. Тобі хоч боляче було? Час відмотав? Чи тебе тут немає, якась ілюзія? Невже я просто повітря так гамселив?

- Звісно боляче, та це таке яскраве відчуття... Дивно прозвучало, зазвичай біль не терплю, знищую відразу найменшу можливість, завдання мені болю. Напевно, коли тисячі років проводиш сам, перестаєш щось відчувати, будь-які відчуття дають радість. Невже, серед людей, є настільки потужні, що можуть створювати інформаційного клона, зітканого з самого Ефіру?  - задумливо сказав Дарізан.

- Ага, жах як дивно, та для Елів, здається дивина норма. Хоч, я ніколи незустрічал, жодного з вас. Що будеш далі робити, я допомагати з замками точно не буду, навіть не намагайся змушувати. І для цього, тобі доведеться прийти власноруч чи щось заважає, ступити на поверхню планети?

- А це буде цікаво... Хоча, не думаю, що ви здатен відкрити замок. На це, потрібна істота з древнім походженням. Істота у кого в генах, буде частка Веди чи Ланта... Так, тільки їх, з іншими ви просто несумісні. А ви... Ви мутант, потужний гібрид, тільки Я невпевнений, що в тобі є і чого немає...

- Так можна і образитися, хоча мені пофіг. Вже звик, бути мутантом це круто а не звичайною, смертною людино, - невдало брехав Сміл.

Дарізан не знав, хто відкрив курган і на кого, зреагували руни на кришці саркофага. Сміл теж ще не зрозумів цього, та прекрасно пам’ятав, що це він, першим зайшов в курган та доторкнувся. Дарій, лише зруйнував ілюзію, що ховала його.

- То якщо ми так чесно спілкуємося. Скажи мені, ким вам прийшлося пожертвувати? Невже, це того коштувало? Виконавши мої умови, ви би отримали планету, придатну для життя і повну незалежність. Подальше співпраця, принесла би вам могутність, технології про котрі ви навіть і не здогадуєтеся, всесвіт та його знання безмежні.

- Ти на нього дивишся, - махнув руками Сміл. - Чомусь мені здається, ти так нікому і нічого не запропонував, лише якісь туманні наведення і щось така. Дивний мудрець, що не знає, як запропонувати свої послуги так, щоб на них погодилися. Та ми тікали від панування псіонів, не для того, щоб стати рабами ще потужнішої істоти.

- Он як... Можливо ви і праві, давно ні з ким не спілкувався. В давнину, піднесення інформації в такому ключі, та невеликі демонстрації сили, давали результат. Думаю, всесвіт змінився, ваш Ефір, був повний протилежностей, котрі зазвичай вирішуються, коли вид, стає настільки розумний, що покидає свою систему. Та ви, чомусь повні цього і ось ваша жертва, було свідомою. Ви знали, що так буде, цікаво а ваші друзі знали? В людей, котрих ви прийшли рятувати, хоч могли кинути їх, та втекти, це було куди більш розумним виходом. Їх життя, в обмін на гібрида, це не рівноцінно. Отже, в їх розумах, були спогади та думки, про двох втрачених, зниклих безвісти.

Сміл повільно піднявся на ліктях.

- О, так, ви не знаєте. Видно Антон не попався вам, це добре, бо він би точно про балакався про нашу розмову. Той розум, що ховався в ньому, геть не міг мовчати, йому все було не так і не по його. Хоч він отримав від мене подарунок, котрий я передав якійсь кількості заражених на борту Арго. Можливість зачерпувати Ефір, дисцілювати його з живої істоти...