Глава 12 Порятунок

Глава 12 Порятунок

Холстомір скинув полум’я, коли пройшов щільні шари. Відкрилися великі крила, оберненої стріло видності. Дві пари стабілізаційних, що покращують маневреність, спереду і ззаду. Ну і звісно хвостові крила, для керування польотом. Двигуни перейшли в турбінний режим, для подачі повітря і охолодження. Це економить паливо і енергію.

- Дарій! - вже можна було відволіктися.

Грифон вивів камери вантажного відсіку, який займав сімдесят відсотків корабля, а на кокпіт виділялося всього п’ять, тому він був найменшим з усіх. Така компоновка, зумовлена тим, що пілот Холстоміра, не повинен знаходитися в кораблі днями, лише на час транспортування. Вантажний відсік, був пустим, лише балки і колони жорсткості, між котрими можна було встановити перебірки. Легкі, можна було дістати з самих колон, та це лише міцна фольга, яку між чим не проб’єш і не поріжеш так легко.

- Малий, не знаю, що ти там бачив і пережив. Я багато чого бачив за життя, творив жахливі речі і... Ніхто не знає, що саме ти відчуваєш. Навіть я, одного разу зробив дещо гарне і добре, лише через це, така стара перечниця, поперлася в цей похід. Старі взагалі лише заважають молодим, та вас потрібно контролювати, інакше граблі і далі будуть лупити по пиці. Звісно можна ухилитися, та вони знову прилетять.

Система упіймала сигнал лиха.

- Ти як хочеш а я, зроблю усе, щоб захистити ковчег. Хоч колись я і міг змінити багато чого, та ці гріхи залишаться зі мною назавжди. Це направляє мене, і тепер я знаю, що треба робити.

Визначення сигналу, завершено. Сигналів три, на одній частоті, належать Дельті. Поправочка, через що, Грифон вдарив ногою в кришку саркофага. Один з сигналів зник, він йшов з куди більшої висоти і зненацька зник. Це було дивно, та таке вже траплялося, тому, він вирішив поки про це мовчати.

- Клас, і шукати не довелося! Впіймав сигнал лиха Дельти, зараз ми їх підберемо. Ти то пам'ятаєш? Джонатан був серед тих, хто прилетів за тобою на Акценію. Вони не знали про тебе, лише намагалися хоч когось врятувати. Цей хлопець завжди себе так веде.

Визначив курс та проклав його. В кокпіті, нічого не світилося, саркофаг був зачинений. Уся інформація, транслювалася прямо в мозок. Прямий контроль через нерви, найкращий, навіть швидший за мислений, все-таки він не дротовий.

- Кажуть, що це все його везіння. Та Джонатан, везучий як утопленик, та це ще фігня. Зазвичай, йому трапляється акула глуха чи свисток без отвору.

Холстомір, почав закладати віраж і знижуватися, як звичайний літак.

Дарій усе чув, він вже прийшов до тями, хоч і рухатися було боляче. Від усіх цих перенавантажень, як кажуть клин клином вибивають. Та він не знав, що йому потрібно робити. Лють все ще бушувала, він шукав помсти, чогось такого, що дасть йому відповіді. Та це відчуття, було старе ще з Акценії і він не знав, чому воно зараз повернулося, та було таке гарне та манило. Якщо чесно, він геть ні на кого не сердився за чародіїв, в берилієвих сферах, він зміг оглянути усіх і бачив, що в них немає душі. Та чомусь, того хто був на Буцефалі, прогледів і саме це, злило його і викликало ці емоції, хоч він, зрозумів це пізно. Вся справа була в тому, що то був лише залишок душі, маленький уламок, як наче бите скло шукати, посеред битого скла. Та за часи польоту, уламок деформувався, був захоплений залишками емоцій, та почав, створювати той темний туман, що знизував Забуття. Якби вони не потрапили туди і це, не накачало Дарія енергією, то він, би і не помітив цей уламок.

- Зак сам пішов, чи це Ви його змусили? - спитав Кирил,

Дарізан зробив крок до обриву, поглянув на озера та зуби скелі.

- Якби не я, ліс би зжер вас уже. Тварюки поглинули вас. А гравці, давно вислідили і знищили з особливою жорстокістю. Тому ні, я не лізу в ваш розум, Ви досить розсудливі, щоб виконати моє прохання.

- Тоді, що тобі потрібно від нас? Чому саме ми?

Усі системи Кирила, були направлені на сканування істоти. На жаль, він навіть не міг зрозуміти, присутній Дарізан перед ним, чи це проекція. Усе здавалося напрочуд реальним, навіть камери, бачили його теплову сигнатуру та тиск на повітря. Єдиний ознаки того, що це псіонічна проекція, це те, що він знаходився і в його віртуальній кімнаті а не тільки перед камерами.

- Погляньте, на тому зубі, ховаються миші, побиті та незламні. Дехто з них, проживе ще день, може два, та вони все одно не напали на вас. Інстинкти їм кажуть, що з вами не треба навіть зустрічатися, надто небезпечні. Інші необдаровані такими потужними інстинктами, і нападуть, при першій кращій можливості.

Зробив крок ще ближче до обриву, вже настільки близько, що можна легко штовхнути.

- Цей ліс розумний, хоч і не любить розмовляти. Вдень він бездіяльний, ніжиться на сонці, ледачій, та навіть він, хотів вас вивчити. На жаль, він вміє вивчати лише поглинув тіло квіткою, після чого, може відтворити істоту, навіть з повним набором білків. Вночі, навіть мені, не вистачить сил, захистити вас від нього. Чим більше дерев, тим могутніший, хоч коли я сюди засилився, вони ще ходили землею.

Кирил, думав чи варто штовхнути, яка з цього буде вигода. Вірогідніше, якщо це справжнє тіло, доведеться пожертвувати собою і хто знає, чи вдасться.

Дарізан зняв капелюх та розставив руки, насолоджуючись вітром.

- Тварюки, не звідси, це бич галактик, сама сутність не життя а існування. Їх веде... колись їх щось вело, зараз вже не скажу, що. Це вже їх дім, де вночі доводиться битися з деревами, вдень терпіти їх смоктання, чекаючи доки дерево насититься та поглинути його. І це все, заради сторожування, всього одного в’язня, якого навіть сильніший з них, не може здолати. Лише ослабити, до певного рівня, бо вартові, не допустять більшого.