Глава 11 Атмосфера

Глава 11 Атмосфера

З порталу в Забуття, вийшов Буцефал, в неконтрольованому обертанні. В матеріальному світі, швидкість почала рости, згідно з заданому прискоренню. Гравітація планети захопила корабель в свої сіті, та починала волочити до себе. Звісно вони могли вирватися на орбітальних, та вони працювали від реактору Забуття.

Та екіпаж бачив ще одну проблему, відсутність гравітації на борту. В забутті це було непомітно, невідомо як вона працює там. Тільки пройшли портал, як зрозуміли, що вони стали куди легшими. Система гравітації, теж живилася від реатора.

- Ми покинули Забуття! - закричав Вогневич.

Усі системи, почали автоматично вмикатися. Місток залило штучним світлом, з синіми нотками, здешевлення навіть на передовій техніці використати довелося. Головний монітор увімкнувся, та показав уже знайому планету і ковчег.

- Та щоб мене за ногу, це та клята планета! Ми повернулися до Арго! Бля... перешкоди, не можу зв’язатися з ковчегом.

- Пробуй, поверни контроль над кораблем!

Сміл бачив карту і з якою швидкістю вони наближалися. Тут навіть пілотом, не треба бути, щоб зрозуміти вони падають на планету. Реактору немає а значить, енергія обмежена. Запасне джерело живлення, це реактор холодного синтезу на плазмі і його потужності, не вистачить для відриву від планети, коли гравітація, вже захопила. Хімічні двигуни, звісно зможуть вивести корабель на орбіту, та це, буде останнє, що вони зроблять. Якщо звісно вистачить палива і запасний реактор, не загнеться до цього часу.

- Екіпажу зайняти свої місця, та зафіксуватися. Для тих хто не зробив цього, нагадую: “Авіалінія Буцефал, не несе відповідальності, коли вас розмаже по перебірці. Нащі системи гасіння, не працюють. З любов'ю, ваш дорогий пілот. Цілую.”

- Йолопи! Карен на місці? - грізно пролунав голос Сміла по внутрішньому зв’язку, після чого він залився кашлем та з рота, полилося щось червоне і наче живе.

- В кріслі, зафіксували усіма ременями. Ми теж зафіксовані. - повідомили інженера.

- Пані Карен зафіксована, стан стабільний, продовжую, примусовий нагляд. - повідомила Веснянка, котра вже зафіксувала себе до підлоги.

Сміл чекав саме її доповіді а не цих інженерів, котрих хотів розмазати по стінкам та викинути... Якраз орбіта це дозволяла.

- Добре. - і додав для інженерів, вони поки корисні. - Надіньте шоломи, доки можете.

Вогневич піднявся на лікті і поглянув на нього.

- Взагалі я про тебе казав, йди сядь, поки є пара хвилин. - лагідно мовив пілот, доки весь корабель трясся.

- Все нормально, - огризнувся Сміл.

- До себе не пущу... Мудак, не забрудни мій кокпіт!

- Заспокойся, я зцілююсь, тому і не можу рухатися. Зачиняйся і роби свою справу. Навряд ми переживемо таке падіння, без двигунів, та ти можеш спробувати, якщо хочеш побачити Гею.

- О! Я її побачу, сяду на неї і тобі по пиці надаю, зарозумілий мудило!

Саркофаг зачинився. Вогневич ліг і гель заповнив увесь саркофаг. Якщо щось піде не так, саркофаг переживе падіння з орбіти. На диво, пілот теж виживе, про його стан ми не говоримо.

- Відкриваю хімічне сховище. Подача в нормі. Запал маневрових, норма. Починаю стабілізацію корабля.

Зв’язок був увімкнений і усі чули його. Це одна з процедур, для бойової посадки. Так десантникам спокійніше, чуючи голос пілота, завжди знаєш, що відбувається ззовні. Зазвичай десантники коментують, та лише першого разу, після підбиття, жодний і рота не відкриє.

Маневровими, Вогневич зупинив обертання, підняв ніс щоб заходити в атмосферу пузом. Це дало важкий удар, по корабля, що він аж заскрипів в середині, побільшому, це стогнав екіпаж, бо ніхто з них, ніколи не відчував такого. Ну крім Сміла, що стояв як нерухома статуя, у котрої розірвалося взуття. Комп’ютер швидко вирахував швидкість, і дав розрахунки по виходу з цієї ситуації. Усі вони казали те саме, що пілот вже і сам знав, корпус уже почав перегріватися. Якби реактор був, це не стало проблемою, потужності двигунів, вистачило би, щоб вирватися з гравітації, без проблем.

- Починаю випуск гелю. Готуємося до входу в атмосферу. Стисніть зуби, а то відкусите язика, ями тут, здоровенні!

Гель мав швидко обплести увесь корабель, та він це робив повільно, вигораючи і розпадаючись від температури. Значить полум’я почало охоплювати корабель і вогняна комета, почала знижуватися. Тепер, потрібно було увімкнути запал маршових дюз і відчинити крила. Та крила, можна відкривати, лише тоді, як вогонь буде збитий з корабля, бо їх зламає або відірве, зустрічним потоком повітря. Усе пройшло майже добре, коли пройшли щільні шари, дюза не відразу запалилася, через що, Вогневич зблід ще більше. Та це звичайна проблема, переохолодження від палива та температури навколо, з невеликим конденсатом та обмерзанням трубок подачі палива.

- Випускаю крила, норма. Запал маршу... Запал маршу... норма, - повідомив Вогневич, перехрестившись через успіх.

Екіпаж в цей момент застиг на кожному слові. Не в змозі, навіть видихнути.

Це ще не кінець, доки є прискорення, потрібно змінювати траєкторію на вихід у космос. Так, буде зекономлено багато палива. Та це тривалий час, Буцефал хоч і пристосований для атмосфери, та маневреність в ній у нього така собі. Треба закласти великий віраж, це спалить половину прискорення і можна буде виходити у космос, доки ще на потрібній висоті.