Глава 10 Затемнення

Глава 10 Затемнення

Ніч прийшла швидко. Наповнивши ліс, звуками життя. Страхітливими і незрозумілими. Цей світ прокидався, коли приходила ніч.

- Дивна ця ніч, здається не повинно так різко ставати темно, - мовив Зак, лежачи біля обриву, розглядаючи ліс.

Поруч з ним, лежав Джонатан, без ознак життя. Поклали його згідно з правил, на бік, підклавши руку під голову, та згідно з бронею, це може не допомогти. Якщо системи працюють, то він не захлинеться слиною, в основі шолома, був збирач вологи. Форма воронки, допомагала працювати, якщо енергія закінчиться на планеті. В космосі це просто смерть.

- Це затемнення, не ніч. Бачиш ореол навколо місяця, - пояснив Кирил, упершись в великий камінь.

Один з місяців висів високо, був білий як молоко та схожий на твердий сир. Навколо нього, був помаранчевий ореол, який світився язиками полум’я. Хоч і затемнення, та виглядає як звичайна ніч.

- На Марсі затемнень не буває. Деймос за малий а Фобос, ну він дає секунд тридцять. Малі у нас супутники, то я і не знаю як це. - сумно доповнив Зак.

- На Марсі бувають затемнення, коли Земля стає між сонцем і Марсом. - пояснив Кирил.

- Ага, тік я ніколи його не бачив. Я-ж з фермерів, нам ніколи дивитися в небо. Для цього, над нами завжди були жандарми, будь вони тричі пожрані пісочним штормом.

- Життя на кораблях теж не цукор, завжди є проблема з кістками і тканинами. Потрібно завжди приймати сироватку, інакше інерційний удар, може тебе вбити. Навіть космоноїдам, доводиться приймати сироватку, хоча їм, вона потрібна для посадок на планети.

- Від гарного життя, в армію а тим паче в експедицію, не відправляються. - дивно як на себе, висловлювався Зак.

- Які мудрі слова, від тебе, командор Зак.

- Іди в дупу. - відповів Зак.

- Чого ви так командор? Можливо тому, що зазвичай, це ви так себе ведете? - Кирил не насміхався, намагався підняти настрій, та це було явно не його.

- Заздри мовчки, моєму почуттю гумору!

-Тобто, тупі жарти, слова не в попад, клоунада, це тонке почуття гумору? - зверхньо спитав Кирил.

- Не біси мене! Це моя робота! Краще поглянь на ліс, він оживає!

Крони дерев почали ворушитися, гілки повільно піднімалися, як люди потягуються коли прокидаються. По скелі, пішли легкі вібрації, як коли важка техніка їде поруч. І головне, ліс почав балакати, видавати різні звуки і кожна відповідь, була іншої тональності.

Кирил впав на каміння і повзком підібрався до краю. Якою би не була гарною позиція, а знизу могли побачити рух. Їх зброя здавалася кращою, за невідомих, та про великий калібр вони пам’ятали, хоч їх носії були великими і не сховаються. Діставшись краю, Кирил поклав зброю, стволом вперед себе, йому не потрібна була зброя для огляду місцини.

Знаходячись в своєму віртуальному офісі, Кирил створив карту лісу з камер. Швидка відмітка висоти крон, та кінців лісу, виглядало як проста лінія горизонту, прокреслена над лісом. Та навіть така проста річ, відразу дала результат. Крони дійсно піднімалися, в середньому на метр. Звук дуже сильно коливався, і це дуже схоже на мову. Кожен звук, мав свої коливання, майже неповторний для наступного, тому він вирішив записати усе це, додатково.

- Це спілкування. Можливо, ми відкрили нову форму життя, що домінує в природі. Хижі рослини не рідкість, у Молочному шляху, та щоб спілкувалися... Ну в мене відсутня така інформація.

На слова Кирила, Зак мовчав. Він дивився на велику яму, що була перед ними. Навіть при сонці, вона була темна, навіть стіни були не розгледіти. Лише коріння, тягнулося в неї. Та зараз, він вказав на неї рукою.

По корінню, як змії, повзли лози, товсті та міцні. Кожна тягла великий жолудь, а від нього тягнулися спочатку голе коріння. Та через якийсь час, вони почали обростати зеленим листям. Лози кидали жолуді вниз, як доповзали, напевно до максимальної своєї довжини. Ті повисали на корінні і до них тягнулися нові лози, що окутували їх, роблячи гніздо. І вже після, в гніздо, нові лози насипали землю.

- Неймовірно, напевно вони так розводять ліс, розмножуються...

Пролунали постріли, за ними пішли крики і плямкаючий звук. Як вони не шукали, а побачити не змогли, епіцентр був відомий, десь на полях, та нічого не видно, навіть в тепловізори та нічний режим. Навіть спалахів, не побачили, наче цей хтось ховав спалах а до цього, такий звук був зі спалахом. Можливо один калібр, та різні види.

Та в цей час, Зак побачив рух на озерах.

- У нас проблеми, - мовив показуючи на озера.

Кирил перевів погляд. Великі чорні лапи, з довгими кігтями, що вони вже бачили сьогодні, виринали з води та вхоплювали лози. Далі вони почала вилазити на суходіл, показуючи усе своє тіло. Та воно було худе, самі кістки та шкіра і довгий хвіст. Тримаючи лози, воно діставало їх з води, та шматувало. На це, ліс відповідав жорстким криком.

- Та ні, це планета дуп, з однієї в нову а та, ще смердючіша. Може якось піною заблокуємо підйом? - припустив Зак.

- Ідея гарна, та у нас, їх всього чотири. Про нас поки не знають, треба триматися тиші. Перечекати ніч, там змінити позицію.

- О, падаюча зірка, - Зак помітив вогняну зірку зі шлейфом в небі. - На щастя, загадаємо бажання, щоб прокинувся Джо і ми звалили, їсти оладки.