Глава 7 Нитки

Глава 7 Нитки

Фіолетові нитки, тягнулися з самої планети крізь проекцію, обплітаючи кожного члена екіпажу на містку, створюючи між ними павутину. Спочатку, нитки торкалися їх голови, повільно повзучи до скронь. Потім, розповзалися на спинний мозок та кінцівки. Людина стає схожа на ляльку, яку смикає лялькар. Танцюй лялька, танцюй і ти нічого не зможеш з цим подіяти, хоча можеш спитаєш як довго, тобі це робити і більше нічого. Лише заднє сидіння, та усвідомлення того що відбувається. Хоча, можеш і не згадати про це, такий собі подарунок від лялькаря.

Олександра налякано і заворожено, дивилася на це. Навколо неї, нитки закручувалися юлою, та ніяк не могли торкнутися її. Переплітаючись між собою, в кінцевому результаті, нитки переставали рухатися, та більше нічого не робили, завмираючи на місці. Так, цей кокон і зупинився.

Годинник виглядав звичайним, вона безліч разів бачила його у Агапія і він, ніколи не знімав його, навіть не дозволяв торкнутися. Можливо це пов’язано з цим, вони якимсь чином, давали бачити нитки Ефіру та блокувати їх. Усі такі системи, які були відомі Олександрі, мали засекречений характер і жодна, не могла поміститися в годинник. В її академії на сатурні, кожна аудитроія була захищена від псіонів, задля справедливого та правильного навчання. Хоч і казали про казки, що захисту немає а це, контроль.

Не думаючи далі, про годинник і його природу, одягнула на ліву руку та застебнула замок. Легке тепло і гудіння, почало розходитися від цього місця. Голова почала заспокоюватися, біль відходив і вона вже могла мислити повністю.

- Єремія, доповідь!

- Усе згідно з наказом, віддаляємося від планети, - швидко відповів пілот.

Капітан увімкнула на своєму кріслі, екрани в підлокітниках. Вони виїхали з них та вивели курс корабля, він наближався до планети.

- Василіса, як справи з інженерною, змогла зв’язатися?

- Реактор стабільний, немає зв’язку, та все ще викидає кристали.

Увімкнула на правому показники корабля. Реактор виробляв забагато енергії, а туман і далі, викачувався у космос.

- Деніс.

- Не потрібно. Ви дуже швидко все розумієте, навіть я не так швидко зрозумів, що ви імунна. Хоч доки не знаю чому, здаєтеся звичайною людиною, хоч і обдарованою, напевно якийсь прилад. Ви такі придумкуваті люди, завжди це не подобалося у розумних рас. Зазвичай, це веде вас до зброї і спаленю свого світу, буквально спаленню. Скільки же разів, бачив це... Забагато.

Дарізан прийшов в себе, та почав балакати, наче нічого не трапилося. Та його вид змінився, вже не було того стабільного зображення. І вона, його бачила. Якщо годинник захищав, то чому вона бачила його.

- Відпустіть моїх людей, та кажіть, що вам потрібно. - різко висловилася Капітан.

- Їм нічого не загрожує, та можу сказати, що в них немає чужорідного розуму, я про це потурбувався. Та відпускати їх, поки немає потреби, вони мають дуже цікаві історії. Невже ви так і не вчитеся? Псіони захопили владу, людей зробили скотом, яка дурість. Невже вони не розуміють, що кількість гірше, чим якість. Чим розумніше населення, тим сильніший Ефір. Кількість, не дасть такого результату і її легко, та швидко вичерпати.

- Мені байдуже, про, що ви кажете! Відпустіть мій екіпаж і тоді, ми поговоримо! - скомандувала Олександра.

- Так, Ви дуже сильна, вони поважають Вас, хоч і бачать усі недоліки. Як казав до цього, екіпаж не під моїм контролем, лише ось ці, три добрі душі. Та зараз, хочеться дізнатися, чому ви посварилися з батьком?

Він задів її за живе. Таким як він, ніколи не зрозуміти батьківських зв’язків. Хоч у нього і є брати, та вони геть інші створіння.

Олександра швидко ввела свій спеціальний код, та зробила маніпуляцію з тумблерами в кріслі. Їх сховали прямо в бокових стінках крісла, ззовні, так, щоб можна було дістатися руками. Таким чином, вона перенесла на свій пост управління, керування зброєю, з командами адміністратора. Заблокувала усі ракетні шахти та катапульти, дав команду ракетам зарядку і підготовку. Увімкнувши таймер на запуск, через три хвилини.

- Навіщо ви це робите? Це-ж мене не зупинить... Хоч, напевно і вибух би не вбив мене. Лише пошкодите свій дорогоцінний ковчег.

- Зате, детонація пошкодить корабель і можливо реактор. Та те, що ви хочете, уже ніхто не зможе зробити. - вона навіть не здивувалася, що він першим заговорив про них.

- Можливо, а може, мені потрібно щоб цей корабель упав на планету? Можливо, ви самі йдете до того, що мені потрібно.

- Тоді, вам пощастило.

Дарізан посміхнувся. Був таким доброзичливим та радісним, така людина ніколи не зробить нічого поганого. Капітан почала бачити, як нитки, що оточували її легко та швидко, як списи вдарилися у пости керування, панелі приладів навколо. Навіть було видно, як ці нитки почали слідувати електричними кабелями.

- Ось і все, ваш блеф більше не працює.

Олександра не могла повірити своїм очам. Усі шахти були відкриті а катапульти, викидали ракети у космос. Він зламав систему, менше чим за хвилину, саму захищену та потужну, навіть не торкнувшись її. В цю же мить, торпедна носова шахта відкрилася і запустила заряджену торпеду, для відкриття Забуття.

- Що? Хто це зробив? На борту є щось, чого не може торкнутися Ефір. Невже ще один чародій? Хоча... Це неважливо, вона цього не зможе зробити.