Глава 5 Порушення

Глава 5 Порушення

Рампа зачинилася, як тільки трос затягнув їх в середину. Вогневич не чекаючи, почав продувати приміщення, після чого накачувати повітря і вирівнювати тиск. Хоч останнє, було і непотрібно, тут тиск просто існував.

- Ви там живі? - питав Вогневич.

Відповіді не слідувало. Їх затягло в середину, та потрібен був час, щоб пішла біль, та вони прийшли до тями. Все-таки, вони потрапили під захист поля, яке не дає Забуттю проникнути в середину. Тому їм потрібен ще деякий час, на усвідомлення цього і щоб, енергія цього простору, почала виходити. Це чимось схоже на поїздку з тропіків до мерзлоти, а ви в шортах.

- Інженери, потрібно щоб хтось сходив до рампи, та глянув як вони там. - розпорядився Вогневич.

На корветі, чим і був Буцефал, пілот виконував і роль капітана судна. Він головний, той, хто керує кораблем інші, це допоміжний персонал, на випадок поломки, хоч без них, в такій ситуації, він ніщо.

- Не можемо, потрібно реактор привести до тями інакше застрягнемо. - повідомив інженер.

- Це Сміл і Карен, вам що, важко сходити їх перевірити? - він бачив по датчикам та камерам, що то лише вони.

- Якщо не змусимо працювати двигуни, то ми тут загинемо!

- Слухайте, Ви, тварюки! Наказую вам піти та просто перевірити! Це пару хвилин, без одного, нічого не станеться. - закричав Вогневич.

- Це більш важлива справа!

- Ах ви гади! Ну я до вас доберуся. Ух я вам зроблю.

- Медуза, желе не розбризкуй, - відповіли інженери в унісон.

За ціми словами ховалася образа, для людей Сатурну, через їхні тіла. Адже вони дійсно ставали більш схожими на медуз. Зараз їх кістки дуже слабкі, земна гравітація, може їх зламати. Та через століття, їх кістки майже зникнуть. Вони створені для роботи в газових гігантах, а там гравітація просто колосальна. Непотрібно забувати, що для людства, використання роботів була за дорогим, а генетично створені чи змінені люди, прийнятна ціна.

Вогневич звик до образ, хоч і хотів вірити, що в новому світі, це залишиться в минулому. Та рожеві окуляри, він ніколи не надягав, скоріше готував дубинку та по довше. Він просто відключив їх, та переніс усю свою увагу до показників Тау. Вони були просто жахливі, безліч пробоїн, в броні, пошкодження систем скафандра. Не кажучи, про внутрішні пошкодження.

Та був, один варіант, щоб перевірити їх, про котрий він відразу не подумав, через збудження. Активував Веснянку, що мирно спала в своєму відсіку, навіть не підозрюючи про ситуацію на кораблі. Так вони прозвали медичного бота, що був на кораблі. Вона швидко активізувалася, та вискочила з відсіку, посеред, кают компанії, спрямувавшись до рампи.

Коло рампи, почався рух. Сміл повільно посунув рукою, після чого, різко вскочив на ноги, та закричав, що сили. Броня лівої руки, була розламана і вся йшла тріщинками а на плечі, була розкрита з середини, щось намагалося вирватися. Це була найбільш пошкоджена частина. Уся інша броня, йшла тріщинками наче нервова система, створюючи візерунок, подекуди були відсутні шматки. На грудях і животі, були вм’ятини, ці проломи, мали загнати уламки в тіло, та нічого не було, лише подратий скафандр під ними.

Руками пройшов по тілу і дістався до шолома, натиснув на нього, і почав тягти вгору. Шолом піддався і відкрився, з під нього не йшло жодного світла. Втягнув повітря, на усі легені, та закашлявся. Поки прокашлювався, помітив Карен, та впав на коліна поруч з нею. Торкнувся лівого наруча, провів пальцями та важко натиснув, нічого не відбулося, видно її системи також пошкоджені. Обережно натиснув на шолом, та помітив сліди від свіжої пайки на ньому, злегка натиснув і зміг відламати шматок, після чого, почав тягнути, ламаючи її шолом. Він геть не піддавався, доки не порвався матеріал і Сміл, відірвав верхню частину шолома. Хоча скоріше, він її прорізав своїми пальцями, звісно це пошкодило йому руку, та він швидко прибрав її, щоб дівчина не побачила, як пошматувало їх. Аварійне світло освітило обличчя, усе бліде та вкрите запекшоюся кров’ю а очі... Повіки були заплющені, та вони були чорні, наче деревина після ночі горіння в топці, з під повік, стирчав розплавлений метал, що в’ївся в ніс та щоки.

Сміл поклав її на підлогу, та пішов по стіні шукати аптечку. Вона знаходилася прямо коло входу, де був пульт керування. Використав його, дав собі гарне освітлення, схопив аптечку та пошкандибав до Каме.

У Вогневича з’явилося повідомлення, про зміни освітлення у вантажному відсіку.

Командир дійшов до Карен та сів поруч.

- Хто тут? Хто світлом грається? Сміл? Карен? - питав Вогневич по гучномовцю.

Сміл знову запустив руки в її шолом, потрібно було розширити отвір, щоб обробити лице.

- Кажіть, мікрофон увімкнений.

Командир важко вдихнув, та відкрив аптечку.

- Я живий. Карен непритомна, - важко проговорив командир.

Розірвав пакет з серветками, та обприскав її обличчя, потім почав обережно протирати, прибираючи кров. Головне було, не чіпати очі, та метал, що з них стирчав.

- Який же я ради чути твій противний голос. Який статус? По інформації, вас потрібно госпіталізувати в саркофаги.

Відчинилися двері і в приміщення ввалилася Веснянка.

- Ага... Де він? - хрипів і далі командир.