Глава 3 Чародії

Глава 3 Чародії

- Буцефал викликає усіх! - мовив Вогневич.

Жодної відповіді, навіть перешкод не було. Ковпак корабля був закритий, усі камери вимкнені і зображення, більше не передавалося на монітор.

- Буцефал усім! - знову сказав він.

Корабель, нерухомо лежав серед блакитних та зелених хмар. Якесь жовте сяйво, намагалося пробитися крізь хмари, тільки його джерела не було. Двигуни мовчали наче мертві, спали, підготовлені для Забуття, закриті дюзи та ковпак кокпіта. Рампа була відкрита і з транспортного відсіку, тягнувся чорний і тонкий, синтетичний трос.

- Якщо хтось чує, Буцефал просить зв’язку! - благав пілот.

На кінці тросу, на великому віддалені від корабля була людина в шипастій броні. Дарій був непритомний, хвиля сильно вдарила корабель а ще вибух і його, викинуло з рампи, та вдарило інерцією, коли трос натягнувся.

- Прокидайся малий. - чоловічий голос йшов з права.

- Не час спати. - жіночий голос був м’якішим та йшов зліва.

Від них, Дарій аж підскочив.

- Геть! Це лише сон... Лише сон... - мовив Дарій, навіть не оглядаючись навкруги.

- Дарій! Дарій це Вогневич! Який я радий, що це ти! Де ти знаходишся?

Вогневич дійсно був радий, що аж підняв хвилі гелю в якому знаходився.

Дарій спробував проморгатися, та навколо все одно було темно. Лише аварійне освітлення, екран не працював, камери не виводили зображення. На дотик знайшов трос, та потягнув за нього. Лише тренування, не змусили його подивитися крізь матерію або, очі просто не захотіли цього зробити, чи мозок не сприйняв цей світ.

- Не працюють камери. Та я досі прив’язаний тросом.

- Ай-яй. Це все Забуття, в ньому камери вимикаються автоматично. Зараз спробую вручну тебе підтягти.

- Яка обстановка? - Дарій зрозумів, чому обстановка саме така, перед очима.

- Все погано. Реактор Беретти підірвався і нас, затягло в Забуття. Хлопці кажуть, що через це, наш реактор збісився і працюють тільки захисні системи, рух поки неможливий, та ми працюємо над цим. Зв'язок з Тау втрачено, та в Забутті, наші закони фізики не працюють.

Дарій почав крутити головою, шукаючи їх.  Хоч він і міг бачити крізь матерію, та не навчившись це контролювати, вже давно постраждав, жити так дуже важко. Потрібно вибирати світ, до якого ти належиш. Тому, усім чародіям, в очі вживлялися імпланти, та частіше, їх очі були штучними, щоб люди не лякалися, їх справжньої зовнішності. Маючи здібність бачити крізь матерію, а саме, бачити енергетичний світ чи спектр, очі Чародіїв, мутували. Вони не виглядають як звичайні, та якщо чесно, ніхто не знає, як вони виглядають, бо деякі Чародії, народжуються без очей і їм, вживлюють замінники. Та він зумів навчитися жити з цим, та дивитися на світ обома очима, коли треба. Його очі, якщо можна так назвати, завжди залишалися на своєму місці, закриті штучними очима, котрі давали змогу, жити звичайним життям, як вважали дослідники, котрі вивчали їх. Це було непотрібно, та з’ясувати це, вони не змогли а Чародії, не могли цього зрозуміти, так як їм при народжені вживляли вже штучні. Дарій, напружився, та вимкнув свої імпланти, та це, було важко зробити, довелося, відрізати їх, через що, ті почали грітися.

- Сто вісімдесят. - відразу почув він.

Мовив чоловічий голос. Дарій миттю поглянув у той бік. Екран не працював, та міг виводити потрібні програми та данні, якщо це не стосується навколишнього середовища. Тому, компас був виведений, як і завжди, відстежуючи погляд Дарія. По почутим координатам, було дві... Це описати можна, як дві аури різних кольорів, що наче вогонь палали в усі боки, а не як заведено до верху. Одна аура, була сапфірова, інша темна наче ніч та в ній, було безліч зірок різних кольорів. Наче дивишся на далеку сонячну систему, чи просто на нічне небо, де палають зірки.

Трос почав тягнутися.

- Я їх бачу. Відпусти трос, я дістануся до них.

Вогневич не відразу відповів. Спочатку задумався про наказ Сміла.

- Ні, спочатку повернешся, цей простір занадто небезпечний. Ти і так довго пробув в ньому, ще ніхто стільки не проживав у Забутті, без корабля і систем захисту. Повернешся і ми придумаємо, як дістатися до них.

- Він не від пусте тебе.

- Йому наказали повернути тебе.

Знову голоси.

- Можу їх повернути! - рішуче мовив чародій.

- Спочатку повертайся, там розберемося, - холодно відповів Вогневич.

Трос все тягнувся, повільно як і заведено для космосу.

- Треба йому допомогти.

- Та він нас і слухати не хоче.

- Та він завжди таким впертим був.

- Наче ні, здається він був слухняним раніше.