Глава 2 Інші

Глава 2 Інші

- Карен! - закричав Сміл. - Карен не відкривай очі! Просто тримай їх заплющеними. Як би не було погано, не відкривай очі! Що не станеться, не смій, відчиняти очі!

Його голос звучав дивно. Наче відлуння, яке відразу б’є з усіх сторін, та все це відбувається під водою. Він тримав її за руки, та притискав до себе, намагався зробити так, щоб вона нічого не побачила.

Карен могла лише кричати, доки енергія текла крізь її тіло. Потужність була настільки високою, що простір навколо них змінився, а ворог зник. Їх просто розпилило на атоми, чи поглинув вихор, ніхто не дізнається, що з ними сталося. Вони зникли і на цьому кінець. Важко навіть зрозуміти, наскільки швидко вони зникли, бо небуло нічого, вони просто щезли.

Зараз же, вони вже не були в незнайомій галактиці, на борту старого остова свого корабля, котрий на орбіті їхнього раю, котрий виявився мертвим, хоч і має аборигенів. А опинилися вони, іншому просторі. Усе навкруги казало про це, особливо рухи тіла наче в маслі. Навколо були частини реактора, та корпусу і усе це, плавало в хмарах зеленувато синіх кольорів. Жодних частинок чи якихось образів, лише маслянисті хмари.

Очі Сміла, теж були заплющенні, та він знав де вони знаходяться, кожен інстинкт та відчуття, давали йому розуміння. Усе тіло, відчувало наче тисячі голок, шпигали його по всьому тілу і їм було абсолютно байдуже, на броню. Кожна голка, тягнула за собою часточку тіла, наче намагаючись вирвати усього його. Цей простір, не розумів, свій він чи чужий і не знав, що робити з цією дивною істотою. А от Каме, майже не відчувала нічого такого, лише енергію, що рухалася тілом.

- Каме пробач! Якщо чуєш мене, то можеш не пробачати, думаю про дім, ковчег... та хоч просто про якусь планету. Та не дививсь, не відкривай очі, доки не дозволю. Не пробачай, уявляй планету чи ковчег, байдуже що, уявляй і зможеш втекти! - кричав Сміл до Карен.

Навколо, пройшла хвиля вдарившись о них. Сміл відчув її наче цунамі, що намагалося їх змити та розчавити. Голки зупинилися на цей момент, та від кожної тягнулися нитки, що були частинами тіла Сміла. Та найстрашніше, це те, що хвиля намагалася тягти Карен. Легко та плавно, та все одно тягти.

В цьому просторі, Сміл не мав жодної влади. Яким би він не був потужним, та саме находження в цьому світі спричиняло біль. Він не міг контактувати, хоч і живився енергією з цього простору. Він знав це, коли робив, та це був єдиний шанс, щоб його люди могли вижити. Принаймні, він так вважав.

Його руки та груди з обличчям пронизав мільйон одночасних голок, та вони почали розводити його руки, витягаючи Карен. Як він не намагався пручатися, а щось вирвало її з обіймів. Крізь біль, він намагався схопити її хоч якось, та воно було швидшим. Спробував рухатися, та не міг покинути своє місце.

Біль стала нестерпною. Якби це були травми від десантування, то це не проблема. Та ця біль, була тонкою та проходила крізь усе тіло. Мабуть через це, він навіть не помітив, що чим далі від нього була Карен, тим її крик затихав. Це не через відстань, їй ставало легше, чим далі вона відходила від реактора. Тому і крик припинявся.

На жаль, їй ставало легше і тому, вона почала приходити до тями. Тіло нило, хоч вона не могла зрозуміти від чого. Тіло палало від жару та холоду водночас, наче пройшовся у відкритому космосі, без захисту. Повільно, та вона почала відчувати маслянистий океан навколо і тиск на тілі. От тільки, у неї геть не було голок, лише тиск, наче хтось її тримав.

Вона розплющила очі. Навколо була лише темрява, в шоломі горіло червоне приглушене аварійне світло. Наказала увімкнути дисплеї, вони працювали, зображення з камер було заблоковано. Наказала вивести, отримала відповідь: активований, протокол Забуття, неможливо відмінити. Наказала від імені адміністратора, та ввела свій пароль. Неможливо зробити, отримала відповідь. Що вона не намагалася зробити, а система нічого не робила, усе було заблоковано.

Та це її не зупиняло, темрява лякає людей, десь в ній, живуть чудовиська. Якийсь тиск, з’явився на шоломі, наче хтось проводив руками по броні. Оператор броні, чує усе, що торкається броні, побічний ефект, що оператори прозвали консерва. Потяглася до ручного керування, лівий наручник, через котрий Сміл вводив усю інформацію, був у кожного. Її руки зупинилися, щось схопило її, та розвело руки в боки. Те-ж саме, трапилося і з ногами.

Її скували та не давали ворухнутися, на диво, як вона сказала, що ніякого болю не відчувала, навпаки від цих доторків йшло знайоме тепло. Та це вона зрозуміла, лише потім, зараз її наповнив страх, та будь-якими можливостями, вона намагалася вирватися. На жаль, це було марно. Та навколо них, почали стягуватися потоки вітру, які закручувалися у вихори чи смерч, навколо Карен.

Дівчина потягнулася до своїх дронів, та ніяк не могла знайти їх. Та от, уже майже в приступі паніки, вона змогла дотягтися до одного з них та наказала йти до неї. Правда кажучи, це не зовсім було так, дрони були зламані і не могли працювати, напевно їм і ремонт вже не допоможе. Хоча знаєте, звісно не допоможе, їх знищило як і ворогів, коли Сміл підірвав реактор. Навколо неї, з’явилося два дрони, що були створені з хмар цього світу, які зібрали потоки вітру у вихорах. З дронів, по її команді, пролунали звукові коливання, які геть нікому не нанесли шкоди, лише змусити зупинитися. Та Карен на цьому не зупинилася, і дала команду на нову атаку.

На жаль, уся атака, прийшлася на Сміла, з якого зірвало частину броні. Це вже була знайома біль для нього, та вона дала сили, через що, він зміг вирватися. Нажаль, його відразу зупинили, невидимі нитки.