Глава 19 Кігті на горлі

Глава 19 Кігті на горлі

Вагон дістався до порту. Водій відкрив двері вагона і труби, після чого заглянув в середину, де на нього ніхто не звертав уваги. Пасажири мовчки виходили, на що, він дуже зрадів. Камал, оглядаючи приміщення, займали оборонну позицію, дивлячись на присутніх. На диво, тут були місцеві, їх закрили навіть не давши шансу вийти. Вони налякано дивилися на воїнів Камал, які навіть не звертали уваги на них, чекали команди, щодо дверей.

- Зараз спробую відкрити, - мовив я та попрямував до пульта керування, як і минулого разу.

Підривати було небезпечно, якщо створиться вибухова хвиля, то вона знищить усіх на вокзалі.

- А, вибачте будь ласка... Не скажете, що відбувається? - спитав вухатий, що вийшов у перед.

Їх було чоловік двадцять. Усі в робочих комбінезонах з невеликими кейсами в руках. Звичайні працівники, напевно зміна.

- Шкода, та нічого не можемо, - збрехала Дамаск, медовим голосом. - Ми саме їхали в поїзді з зустрічі, як усе заблокувалося без пояснень. Навіть наші комунікатори, вимкнулися. Можливо Ви, щось чули, ваші комунікатори можуть зв’язатися?

Робочі тяжко перекинулися поглядами. Вони бачили багатий одяг Дамаск, охорону Камал і двох невідомих їм видів. Вважали її політиком чи багатим торговцем, що має підвищений доступ.

- Хвала Ведам, що мій технік зміг зламати поїзд і доставити нас сюди. Сподіваюся, він зможе зняти блокування і зможемо зайти в порт.

Каме дивилася на робочих і як вони нерішуче поводилися, наче їм не місце поруч з Дамаск. Як Камал відвели погляд і на відсутність реакції у Тарика.

- Ну, зараз теж нічого не працює, та були повідомлення, що якась аварія трапилася в Деміурзі. З нас, усі лише чули та бачили, зображення тих басейнів. Ні, Ви не подумайте, ми задоволені своїм місцем і працею. Хвала Ведам.

- Ну і дурні. Вони насолоджуються вашим плазуванням. Вам треба високо підняти голову, зібрати свої сім’ї та тікати, доки є можливість.

Голос Дамаск змінився і в очах блимнула лють.

- Та як ми можемо... Веди дали нам усе... - сказав хтось з працівників.

- Підніміть уже свої голови, та подивіться на сонце! Воно світить однаково для всіх і доки, його світло існує, творіть свою долю самі! Вони не боги, лише ті, хто вкрав корону світу і зайняв трон. Так розбийте його своїми кайданами.

Цей заступник Вед, вистрибнув з поміж працівників розмахуючи інструментами. Камал майже зробили постріл в його бік, як Дамаск дала їм жест стояти. Давно тримала його. Їй не було проблеми схопити нападника та зламати, наче він якась іграшка та вона, лише відкинула від себе його.

- Сліпа віра без підтвердження. Вони згодують вас їм і навіть не задумаються, після чого спалять, за для своєї безпеки. - продовжила Дамаск.

Тарик відкрив двері. Ніхто з робочих, навіть не поглянув у бік відкритих дверей. Каме знаходилася біля Тарика, тому вони першими вийшли, Камал йшли слідом.

- Думайте головами, хапайте сім’ї і тікайте, доки є час. Наступного разу не буде. Якщо вам необхідний вагон, то забирайте, доки водій не втік з цього місця. Забирайтеся! Рятуйте свої душі!

Дамаск демонстративно повернулася і вийшла зі станції. Її чекали лише Камал, Тарик і Каме вже слідували до необхідного доку. Як Каме обернулася та зупинилися, дивлячись на людей, що вийшли зі станції. Їх обличчя були бліді, вони дивилися на солдатів та починали розуміти.

- Ми що, ось так кинемо тих людей? - мовила вона.

Я лише поглянув на неї.

- А що ти пропонуєш? Узяти їх з собою? Змусити кинути сім’ї, щоб вони жили далі а їх близькі залишилися тут? - відповіла Дамаск.

- Не знаю! - сильно відповіла Каме, мало хто може відповісти так Дамаску, більшість їх боїться.

Спочатку на них звернули увагу солдати, яких в порту було багато. Всі вони метушилися, шикувалися у колони, та чекали команд. Когось вели до вантажних поїздів. Інші, вантажилися в десантні кораблі. Останні, чекали подальших наказів. Та коли побачили Камал зі зброєю, бажання зникло, прийняли за своїх зі спеціальним завданням.

- Та тут, щось відбувається дивне! Чому солдат мобілізують? Що тут трапилося?

Я лише чекав розв’язки, як і Камал, що лише дивилися на солдатів. Та от Мідян, не витримав та мовив:

- Велика матір, ми можемо взяти хоча-би тих, хто висловить своє бажання.

- Ох, любий, - вона торкнулася його обличчя, вірніше шолом. - Ти ще такий м’який, як на нового генерала, та добре. Якщо ти хочеш врятувати цих робітників, то добре, йди і розкажи їм, що їх чекає. Та знай, у цього будуть наслідки. - відпоівіла Дамаск.

- Дякую мати, - Мідян розвернувся на своїх роботизованих ногах протезах, та швидко дістався до входу у станцію.

Я чув усе, що він казав їм, та там була лише частина правди, навіть він, не зміг розповісти їм правду. Вигадав, якусь історію про пожежі та аварію енергетичних установок, з викидом брудних газів. Та ледь прослухав, те, що казала Дамаск Каме.

- Дівчинко. Я обіцяла тобі повернення і це буде так, та не за гарні очі чи нігті. З тебе платня і не забувай про це. Та Я, не допущу, щоб ти лізла в душу до мого генерала. Він має бути каменем, на котрому можна лежати під сонцем а ти, змусила його думати серцем. Та знаю Я, що це було лише з гарних почуттів і це добре, та більше так не роби! Договір буде виконано, та в ньому є прогалини і Я, більше не допущу такого! Запам’ятай це.