Глава 17 Вагон

Глава 17 Вагон

Повернувшись в кімнату брам, там нічого не змінилося. Тіла так і залишалися на своїх місцях, списи так і стирчали з них. Нікому не було діла, до цього місця. Адже воно було священне для усіх, майже усіх, дітей Вед. Таїнство брам, було священним провидінням творців і лише вони, могли користуватися воротами, та обрані для піднесення на іграх. Хоча інколи, створювалися цілі шоу та процесії, для тих обраних, кому дарували право, пройти крізь них, в сам світ Вед. Як ті дурні його тільки не іменували, та це точно не рай, скоріше царство пороків та творців, хоча про вчених не варто забувати.

Камал підійшли до вхідних дверей, та злегка їх відчинили, щоб поглянути, чи є там хтось. Загін охорони, йшов прямо до них, на них не було броні, чи якоїсь зброї, усе стандартно. Напевно, пропажу охорони вже помітили. Хоча, більш вірогідніше, що були знайдені тіла, на нижніх ярусах. Вони думали, що на це, піде більше часу, та таке завжди йде не за планом.

- Мати, десять охоронців йдуть до нас, - мовив новий командир Камал.

- Хм... І як же, нам вирішити цю проблему хлопчики? - відповіла Дамаск, повільно йдучи до них.

- На стрільбу можуть збігтися інші. Та ми готові...

- Ні мій хлопчику, - Дамаск провела рукою по його голові. - Ви цінніші чим думаєте. Життя завжди цінне, не розкидайтеся ними. Нам доводиться жертвувати, та сподіваюся більше не знадобиться. Відкрийте двері, я розберуся. Доки я тут, це мій обов’язок, захищати вас, щоб ви змогли прожити довше, заради нашої мрії.

Ворота зачинилися, коли я, останній увійшов сюди. Двері почали відчинятися, заливаючи зовнішнє світло в середину. Охоронці насторожилися, виставляючи свою дивну зброю. Тарик виставив руку та закрив Каме, стаючи перед нею.

Дамаск гордо вийшла в двері, втягуючи повітря в себе. Ніхто з охорони, не зробив попереджувального пострілу. Фігура була настільки велична, що вони прийняли її за Веду. Підняла голову до верху та з усією силою, виплюнула зеленувато жовту рідину у бік охорони. Ця слина летіла швидко, розлітаючись на увесь міст, та падаючи на охоронців, що як дурні стояли і дивилися. Вона обволокла їх і охоронці, просто падали на підлогу. На них не було захисту, лише легкі скафандри які розчинялися від контакту.

- Ого, цікава здібність... дуже корисна та бридка, - повідомила свою думку Каме, що стискала ніж в своїй руці.

Довіра, її і так було мало а зараз, вона нікому не довіряла. Тим паче, зграї інопланетян, як їх кликали в Протектораті - Ксеноси, це слово з давньої мови. Вона ніколи не була ксенофобкою чи расисткою, та зараз, вона шукала свій шлях порятунку. Та його не було, крім як знову довіритися цьому коту. Так, вона мені пояснила потім, чому пішла з нами. О це лише мала частина і культурна частина, того, що вона мені тоді розказала.

- Повністю солідарна з вами моя дорога. - відповіла Дамаск, діставши хустинку з сукні.

Камал почали йти першими, обережно тримаючи зброю на готовності.

- Ні хлопчики, я перша. Мені легше буде вирахувати небезпеку.

Дамаск пішла перша, Камал слідом.

- Не торкайся слини, вона токсична, - повідомив Я.

- Та якось здогадалася, - парирувала Каме, йдучи за усіма і готуючись затримувати подих.

- Не розумієш. Одного доторку до шкіри досить, щоб нервовий паралітик почав діяти. Спочатку відмовлять м’язи, потім нерви і легені, тоді це буде щастя. Через годину, залежить від виду, почнеться внутрішній некроз, дійде до того, що тіло вибухне отрутою. До всього цього, вона дуже летюча. - обережно пояснював я.

- Звучить страшно. Чо... - я знав, що вона хоче спитати, та не дав цього поки.

- Вона небезпечна, недовіряй їй. Кожен її крок, прорахований вже на десять вперед, з сотнями імовірностей. Те, що вона нам розповідала, це лише частина великого гобелена, котрий ткає Дамаск. - зупинився і поглянув на одного з Камал, що зупинився біля тіл охорони.

Камал, дістав з кишені циліндр, наче кам’яний, повернув шестерні та обережно поставив його біля слини. Після чого, швидко побіг зайняти своє місце серед Камалів.

- То чому маю тобі вірити? Чим ти кращий? Ти вже раз зрадив мене, що зупинить тебе, щоб продати мене знову! - спитала Каме, коли вони піднялися на площу.

Хоча, скоріше вона спокійно кричала на мене, чим питала. В очах, була зрада та ненависть.

- Це твій вибір, та Тартар йде шляхом мисливця. Це не чесний шлях, мисливець має дістати здобич, шлях для цього може бути чорним як ніч, та брудним як канав. Та якщо ми обіцяємо, ми не зрадимо, честь має бути виплачена, - швидко відповів Я оглядаючи усе навкруги.

Щось було не так. Охорони геть не було, як і мешканців. Уся реклама була вимкнена, та горіли написи небезпеки. Це в перший раз, коли Каме змогла прочитати їх. Інопланетні написи, були переведені на рідну мову, та всі вони кричали про небезпеку. Можливу біологічну загрозу, усім було наказано бути вдома і не виходити на зовні. Ах так, її внутрішній шолом  був цілий і зачинений, тому вона бачила доповнену реальність, плюс вона проецюювалася на рогівку ока. От зовнішній шолом, був пошкоджений і відкритий, там де у людей рот та ніс.

- Що ти зробила?! - скочив до Дамаск.