Глава 15 Озера

Глава 15 Озера

Ліс все не закінчувався та ніяк не змінювався. Вони вже давно пройшли місце, де Джонатан виліз з ями, та яма стала меншою. Багато коріння, спрямувалося туди та набагато метрів виросли з землі. Та група не зупинилася, щоб дослідити місцину, потрібно було дістатися до гір, до темряви. А сонце тут, геть не хотіло ворушитися, тіні лише трохи змінювалися, стаючи коротшими. Орієнтуватися по ним було можливо, та потрібно знати цикл планети. Можливо її місяці, можуть створювати постійні затемнення та впливати на довжину тіней.

Якби не годинник і навігатор, що створювали карту, як в старі часи, де багато чорних плям, що можна просто написати, там живуть дракони. Чи, ми в пузі дракона, або в середині планети, тому і не знаємо, що оточує нас. Можна було вирішити, що вони ходять по колу, чи стоять на місці. Йшли вони, вже більше шести годин, без зупинок та перепочинку. Скафандри давали все необхідне, харчування і рідину, плюс екзоскелет дозволяє не так втомлюватися.

Та до таких маршів, їх готували. Іноді, потрібно висадитися за десятки кілометрів, та дістатися пішки як можна швидше, чи навіть до сходу сонця. Ну і звісно же, потім тікати тим же маршрутом чи іншим. При цьому, з повною амуніцією.

Увесь цей час, Кирил вивчав ліс, та оглядав Джонатана з Заком. Завдяки своїм кібернетичним покращенням, він міг набагато більше, чим вони, навіть без очей. Він навіть, повний первинний аналіз, може зробити. В якусь мить, він зупинився, відпочинок все одно потрібен, системи його лише відстрочують.

- Перепочинемо тут. - сказав Кирил, піднімаючи кулак у повітря.

Ліс навколо був такий самий, як і до цього. Хоча, була одна різниця, ліани на землі, були більш твердими, покритими корою. Їх було більше, та вони були товстішими. Погляд як і до цього, був обмежений. Ліс наче сам регулював відстань погляду, дерева росли так, що ти просто не міг бачити за ними, це все нагадувало рукотворний сад.

Загін швидко впав на землю. Таку команду виконували відразу, краще взагалі лягти в укриття, сховати свій силует. Так вони і зробили, впали під найближчі кущі, та так, щоб кожен контролював свій сектор.

- Ваша температура Капітане, росла увесь час, останній час тримається за високо, хоч і бачу, що ви ввели препарати. Вас потрібно оглянути.

- Він діло каже. - підтримав Зак.

- Та нормально, відхожу від падіння і рука горить. Що там аналізатори кажуть, не даремно-же ти собі вставив ті прилади. - питав командир.

- Командир, я зміг проаналізувати повітря, воно, майже придатне для дихання людини. Кількість кисню, завищена, та це обумовлюється рослинністю. Космоноїди, не здатні дихати цим повітрям. - холодно повідомив Кирил.

- Добре, що я не один з них.

- А звідки Ви шефе? - встряг Зак.

Їх вчили, що відволікання допомагає відновитися.

- Ха, народився то на Зелі, та жив більше в космосі. Тому організм, пристосований більш для планет земного типу. Для космосу, проходив генну терапію.

- Та ні, я про те звідки саме родом.

- Зак, такі питання недоречні в даний час. - мовив Кирил.

- А я не казав? Ми зі Смілом з однієї країни, з різних міст... Ну і часу, він то...

Джонатан схопився за руку та замовк.

- Стрибок температури, може бути спричинений зараженням, - пояснив Кирил.

- Шкіра ціла, напевно зламав кістку чи тріщина, - крізь зуби промовив Джонатан.

- Я на контролі, зроби щось. - мовив Зак.

Кирил швидко під’єднався по кабелю до Джонатана. Навіть Кирил, що робив собі модифікації тіла, навіть не скривившись жахнувся від побаченого. Усе тіло було пошкоджено, наслідки падіння, як і казав командир. От тільки була дивина, ребра вже не були зламані, вони наче самі зрослися. Таке можливо, та не настільки швидко і чисто. Усі удари загоювалися, та не це головна дивина, в крові майже не було ліків. В такому стані, там повинно бути дуже багато препаратів. Інша проблема була рука, система скафандра геть нічого не бачила, крім дивних домішок, що наче пліснява наростала в середині шкіри. Він не міг цього пояснити, це було неможливо, такого не буває, ця пліснява не мала фізичного втілення, це енергія.

- Не розумію, препарати відсутні, рани затягуються, в руці паразитична енергія.

Кирил відкрив поясне сховище, дістав звідти ампулу та швидко вколов в руку Джонатану.

- Ааа, на мене погано діють препарати. Зараз посиджу, та стане легше. Зазвичай швидко усе заживає.

- Без просунутих генних маніпуляцій, це неможливо. Як я знаю, у тебе вони відсутні, в наш час, це неможливо. І модифікації такого рівня, фізично неможливі були, коли ми відлітали. Таких регенеративних функцій, просто неможливо, без зовнішнього втручання.

- Це як? - спитав Зак, що оглядав усю місцевість.

- Не знаю, таким народився, - огризнувся Джонатан.

Його руку почало крутити, та під шкірою наче з’явилися черви з бульбашками. Пальці засмикалися наче скажені. Уся права рука почала вести себе, наче отримала свідомість, та хотіла волі.

- Ліки не мали так подіяти. Щось бориться з препаратом, і пліснявою одночасно. Не розумію. Імунна система, сама блокує розповсюдження зарази.