Глава 12 Поранення

Глава 12 Поранення

Стрибнувши, чудовисько подолало відстань дуже швидко і усією своєю вагою, навалилося на командира Дельти. Якби не тренування, то істота роздавила би його. Та навіть так, людині не ухилитися, від настільки швидких рухів. Лише автоматична система захисту скафандра, врятувала його від ваги істоти. Двигун, завдяки котрому вони пересувалися у вакуумі, дав повний запуск, що дало енергію тілу. На більше в атмосфері, він не здатний, максимум дати трохи сили. От екзоскелет, доробив уже все, хоч і вдалося, лише вийти з місця приземлення істоти.

Істота на цьому не зупинилася, а відразу почала наносити удар, правою довгою лапою, з гострими чорними кігтями. Хоч Джонатан і був поранений, отримав опіки від своєї-ж броні, він ринувся на захист своїх підопічних. Якби не він, удар цими кігтями, вразив Зака а може і Кирила.

Пазурі вдарили по правій руці Джонатана. Розбилися на калюжі, наче були зроблені з рідини. Частинки пазурів, що пройшли вище руки, зачепили плече. А ті, що були до руки, вдарилися у землю, зачепивши праву ногу та зробивши лунку в землі. Рослинність навколо лунки, відразу стала коричнева, та почала розпадатися на пил. Земля, що стала видна, стала сіра та тверда наче камінь.

В ту же мить, істота полетіла в бік, наче збита потягом. Те, що її збило пронеслось повз них, не зупиняючись, наносячи удари першій істоті. Від кожного удару, виривався страхітливий крик.

Права рука Джонатан була вкрита чорною рідиною, від якої жахливо боліло. Відчуття було напрочуд дивне, біль, жар і холод в один час. Та з середини тіла, виходив дикий холод, наче від порожнечі, що хоче усе пожерти. Броня пішла тріщинками, як на руці так і нозі, уся ця рідина проникала до шкіри. Нічого не могло зупинити її, ні скафандр, ні навіть гель, що зупиняв радіацію космосу та стабілізував внутрішню температуру тіла.

- Як ви, усе гаразд? - спитав голос поруч.

Джонатан проігнорував голос, біль затуманила голову. Зак впав на землю, викрикнувши перед цим, щось незрозуміле.

- Запущено процес завантаження, - видав Кирил по зовнішнім динамікам, і скинув Зака з себе.

Він був як зомбі, не реагував на усе, що навколо відбувалося. Броня зачинилася, сховавши скляні очі які лише могли споглядати, та ніяк не реагувати. Погляду відкрився кричущий командир і як від його руки, йшов мало помітний дим. В повітрі були видні коливання, як в пустелі від високої температури. Приголомшений Зак, намагався піднятися, потягнувшись за зброєю, перед його лицем, був володар голосу.

Можливо Зак би і вистрелив, в володаря голосу в солом’яному капелюсі. Та він не показував загрози, у нього не було зброї, та в одязі нічого і не сховаєш. Дарізан, підходив розставивши руки в боки, випромінюючи лише спокійність. Як поруч з ним, з’явився велетенський орел, що сів поруч, та притиснув голову до лівої руку. Він явно хотів, щоб його погладили, на що, рука легко зігнулася та легко погладила його.

Новий крик істоти, був настільки жахливим, що Зак, автоматично повернувся до неї, затуляючи Кирила. Та він не вистрелив. Нова істота, що врятувала їх, била своїми велетенськими передніми лапами почвару, намагаючись затоптати. Два потужні хвости, що мали сегментні нарости і шипи на кінці, лупили почвару.

Та крик швидко припинився.

- Молодець Балю. Тепер воно не скоро збереться до купи, - сказав Дарізан, який не рухався.

Велетень повернувся до них, увесь радісний, махаючи своїми двома хвостами. Великий бочко образний тулуб, покритий пластинами, що виглядали як дерево. Навіть його хвости, зараз, виглядали як ліани. Уся істота, виглядала наче деревинна форма життя, хоч і схожа на слоно ведмедя.

- Юначе, як я радий, що ви змогли. Вас не поранено?

Джонатан вже перестав кричати, а обличчя починало ставати спокійним. Хоч броня і була розплавлена, а на шкірі залишилися глибокі опіки. Часточки, швидко оберталися навколо уражених частин тіла, створюючи вихор, який повільно витягав та скидав чорну мерзоту з тіла. Шкіра не відновлювалася після цього, та головне, що біль покидала його.

- А як ви юначе? Ваш друг здається отримав травму? - Дарізан звернувся до Зака і Кирила.

Зак не відводив погляду від Балю, ця істота вселяла страх. Його розміри, броня та страхітливі хвости. А головне, як він розправився з тією істотою.

Командир, спочатку поглянув на Балю, після глянув на Зака і вже потім, перевів погляд на Кирила. При одній невдалій висадці, операція тушонка, Кирил був саме в такому стані, коли його капсулу підбили і він переламав собі майже усі кістки. Та він, навіть не звернув уваги, що бачив ауру Кирила, а не його обличчя. Ця аура, була місцями холодна наче залізо взимку, вірогідно, то були місця імплантів, штучних змінників тіла. От навколо Зака, була тепла та навіть гаряча аура, він палав життям.

- Зак, доповідь! - скомандував Джонатан.

Це привело хлопця до тями. Він не спускаючи з прицілу Балю, поклав руку на груди Кирилу, з гучним лязгом. Провід, який їх з’єднував був перебитий вибухом.

- Я не знаю, що доповідати! Ваш статус?! - скомандував він у відповідь.

- Наче живий.

Командир перевів погляд на Дарізана, той мовчки стояв, розставивши руки в сторони. Той самий одяг, нічого в ньому не змінилося.