Глава 10 Операція

Глава 10 Операція

Спочатку, лізти було важко. Рівна вертикальна стіна, гравітація давить, та з кожним рухом, розумієш що падати високо. Кожного разу, Джонатан боявся, що ці часточки, перестануть діяти і він, полетить до низу. Він був раціоналістом, і бачив у цих часточках, рояль у кущах, усе було занадто добре. Можливо це пов’язано з кількістю препаратів у його крові. Ну і звісно головне, він не боявся висоти як такої, мав багато стрибків крізь атмосферу, він боявся впасти. Ніхто не любить падати

Потім почало ставати легше, коли проліз більше половини. З’явився уклін, хоч градус його був поганий, градусів сорокп’ять чи п’ятдесят. Та ці часточки, все одно чіплялися, можливо це пов’язано з матеріалом. Та Джонатан знав тільки одне, дарованому коню в зуби не заглядають. Нехай це і чийсь рояль в кущах, та якщо він допоможе то він розцілує власника, того хто допоміг.

Знадобилося пів години крихтіння, лайок та поту. Падати виявилося куди швидше, раз і ти вже намагаєшся повернути дихання. Першим ділом, він відліз від обриву, та перевернувся на спину, розкидаючи руки. Знав, що потрібно оглянути усе навкруги, та вже не було сили. Легке світло, залило його.

- Стимулятор, - звелів він.

Не рекомендовано. Кількість препаратів у крові гранична. Відповіла система.

- Виконуй, і почни пошук сигналів.

- Уугг... - видав Джоанатан, коли стимулятор був введений в організм. Біль була викликана дією препаратів, що зреагували на стимулятор. Незважаючи на весь той біль, що нікуди не зникав.

Очі почали бігати в усі боки. Руки, пальці, ноги почали сіпатися. Дихання прискорилося, як і серцебиття. Потрібно було протидіяти, глибокий вдих та повільний видих. Так, доки серце не перестане колотитися.

Повідомлення від системи було дивним. Вловити сигнали, неможливо. Електромагнітний бар’єр, не пропускає радіо, квантові сигнали. Працездатність камер порушена. Захисні системи вимкнено.

- Джерело! - хоч і здогадувався.

Неможливо встановити. Дистанцію, неможливо вирахувати. Поле контактує з нервовою системою. Вірогідно, знаходження в ньому чи у джерела.

- Поясни.

Неможливо, недостатньо даних.

- Проклади маршрут до Зака.

З’явилася карта, чорна як і до цього. Дві мітки, означали останні місця Зака і Джонатана. З’явилася третя мітка і від неї, був прокладений маршрут. Потім, з’явився напис, похибка може складати п’ятдесят метрів.

- Ну, сподіваюся вони ще там.

Джонатан піднявся, та почав оглядати куди його приніс вітер. Від ями, лежали дерева, їх крони було зірвано та розпилено, гілки були віднесені до стоячих дерев. За лежачим лісом, був звичайний зелений ліс з пишними зеленими кронами, та деревами різної висоти та форми. В лісі світла майже не було, дуже щільний ліс. Головне що зараз, він бачив яму і ніяке поле не ховало її.

Це все було перед ним. А от з правого боку, далеко були гори зі сніжними шапками. Під ними, було якесь відбиття світла, та легке блакитне сяйво. Туди вів навіть ліс, та був він менш шільним з більш високими деревами. Та там теж, лежало багато колод, усі вони вказували від ями.

Встав на ноги, потягнув зброю до рук, перевірив її, усе погано з нею, та почав йти до лісу. Карта, вела прямо в ліс, заходячи в нього, торкнувся колод і ті розсипалися на порох. Пройшов декілька метрів та побачив, щось дивне навколо дерев. Щось неосяжне, наче привид крутився навколо дерев. Далі пішов обережно, швидко переміщаючись до дерев, займаючи позицію біля них. Та більше нічого не побачив, лише лози тяглися, які повільно рухалися до лежачих дерев. Джонатан вийшов з укриття, та повільно почав заходити в сам ліс.

Тепер, йому залишалося пройти всього чотири кілометри. Та цей ліс був дивним і холодок пробіг по його спині, від чого стиснув зброю сильніше. А ліани тоді, дивними геть не здалися, напевно навіть не думав про них тоді.

Рідкі сонячні промені, малювали на землі і траві страхітливі фігури. В тінях, він бачив, що щось ворушиться, та ледь-ледь. Що це було, він навіть перевіряти не хотів, та вважав, що то були лози. Уся земля в тіні, була усіяна ними, і чим темніше, тим товстіші вони були. Де було багато світла, була і висока трава з товстими кущами.

Зупинився та сховався за товстий стовбур. Пролунали постріли та страхітливий рик. Попереду, з’являлися прибульці, що робили постріли та швидко змінювали напрямок. З іншого боку, на них рухалася велика масляниста істота, схожа на ту, що була перед ямою. Кожен снаряд, влучавший в ціль, підривався та після цього, істота кричала. Це лише зупиняло її, на секунду і вона рухалася далі. Також, з неї падали плями чорної рідини. Та усе це, лише злило істоту.

Яскраве біле світло, залило усе навкруги, після чого пролунав дисонанс звуку. Істота впала, стогнучи від болю, інопланетяни не чекали а просто побігли, навіть не озираючись. Цей приголомшливий снаряд, затримав істоту, лише на п’ять секунд. Після чого, вона вскочила... Ні вона наче підірвалася, розкидавши навколо чорну рідину, та рвонула вперед. Здається, вона навіть стала меншою, прудкою, невже скинула шкіру. Адже після неї, залишився великий згусток незрозумілої маси.

Дочекавшись доки вони щезли, Джонатан підійшов до чорної маси, залишаючись на відстані пострілу. Дерева на котрі потрапила чорнота, в тих місцях почорніли та звідти простягалися жили, наче пліснява. Трава миттю зав’яла та впала а от ліани, звивались як змії, наче намагалися скинути цю гидоту.