Глава 9 Маркер

Глава 9 Маркер

Зализувати рани, не було коли, усе пройде та затягнеться. В провулках так ніхто і не з’явився, охорона ходила лише по вулицях. Напевно, навіть не сходять з головної вулиці. Якщо переслідувачі, сказали що я втікач, то охорона і пальцем не поведе, щоб шукати когось. Бояться стикатися, їм легше грати м’язами і зброєю, проти звичайних істот, що не можуть їм противитися. А втікачі, зазвичай йдуть на все, аби не повернутися, те що там відбувається, гірше за смерть. Веди не терплять непокори, а злочини для них це непокора, навіть найменші.

Потрібно було знайти, де торгують зброєю. Йти на центральну вулицю, було ризиковано, там точно почнеться бій. Значить, потрібно дістатися до інформаційного колектора. Це місце, де кожен бажаючий може зайти у віртуальний світ. Там можна дізнатися усе, що потрібно, та дістати усе, що схочеш. На жаль, Веди встановили заборону, на власний доступ, лише з цих колекторів можна туди вийти. Спирались на фізіологію, та ментальний стан усіх видів. Та всі знали, в тому світі багато влади і Веди, не будуть ділитися навіть нею.

Здається, люди кличуть це інтернет чи віртуал, не пам’ятаю різницю а питати, зараз не хочу, він ще злий на мене. У них то вільний доступ, звідки хочеш. Хоча, зараз, вони його відновили, і знову почалася боротьба з тими, хто хоче там зостатися навічно. Повільно будувати усе з нуля, а ще такі з'являються хто палки в колеса ставлять.

Вичекавши трохи часу, почав спускатися донизу. Знову випустив шість своїх пазурів, та тримаючись пальцями, повільно спустився до низу. Звичайно це лише для мене так було. Якби хтось бачив, то це схоже як тварина стрибає з стіни на стіну, сповзаючи на пазурах, котрі вгризлися в стіну. Та нікого не було, усі побоювалися ходити через провулки, тут темні речі кояться. Зазвичай, усі використовують перехрестя, по яким можна легко рухатися і нічого не боятися.

Колектори були майже на кожній вулиці. Здебільшого, відрізнялися відвідувачами, через що, їжа і напої там були специфічні. І звісно же, газ для дихання в середині, може бути цілком придатним лише для одного виду. Тому, треба лише знайти безпечну вулицю, інше не проблема. Ну таку, щоб відразу не почали кричати та стріляти, і ще, якийсь одяг, потрібно сховати скафандр. Кидати не можна, а без нього Тартар ще помітніший.

Провулок був дуже тонкий, двоє людей навіть не розминуться. По стінах йшли труби, короби, з різною начинкою. Систем було безліч, і керувалися вони по-різному. Десь були прилади Волотів, а вони керуються газовими станціями та желейними рецепторами. Вони уникали електричного струму. Та саме головне, це труби водопостачання, не всі п’ють воду, та у ній мають бути виділені домішки. Кожен вид, має свої особливі уподобання. Котрі можуть убити інший.

Мене завжди дивувало, як збудовані ці станції. В середині, можна і забути, що ти на станції посеред космосу. Усі споруди та подальші інфраструктури, будувалися в середині великих секцій, робилися порожнистими. Усі споруди робилися як звичайні будинки, були навіть такі, що мали дах а не торкалися стелі. Магістралі, створювали як можна наближеними до планетарних. Усе робилося так, щоб бути схожим на звичні планетарні.

Тартари так не будують. Для нас, головне це корисний простір. Ми не створюємо нічого подібного. Наші станції, використовують площу на повну, напевно тому, вони менші, за усе. Навіть наші кораблі, не мають таких розмірів, великі розміри, це лише гарна ціль, та жодного полювання. Іноді досить одного леза, щоб завершити полювання, та краще кігтя, це більш... не знаю, як це пояснити людині.

По провулку пройшов на захід, декілька сотень метрів, навіть не дивлячись на вулиці. Переслідувачі, напевно будуть шукати, десь за дві три вулиці звідси. Зазвичай, усі тікають подалі, та засідають у брудних, канавах. Мисливці діють інакше. Полювання нас вчить, що бути на виду, краще чим ховатися, на тих хто ховається, завжди звертають увагу. Здобич хоч і помітить тебе, та до останнього  не буде реагувати, головне робити вид, що тобі нічого не треба. А особливо, якщо вона точно шукає мисливця, то не зверне увагу на того, хто стоїть навпроти неї, та займається своєю справою.

Хоч завжди є дурні, що ховаючись на виду, показують, що ховаються. Це завжди деталі, подивився на здобич більше чим потрібно, та посміхнувся. Не відходиш, та кидаєш погляди. Дивишся навкруги, шукаючи не знаючи, що.

Тому мені здалося доброю ідеєю, сховатися прямо на першій вулиці, куди зможу вийти. Все одно колектор, є на кожній вулиці, попит та пропозиція, дуже високі. Тому, є навіть підпільні колектори, та їх завжди накривають, охорона хоч і кришує їх, та завжди приходить час. Якщо хтось з Вед, чи їх фанатиків, дізнаються, то таку охорону, підсмажать та викинуть на плантації, чи навіть в кар’єри.

На цій вулиці, усі ходили в одязі, мало на кому був скафандр. У кожного була дихальна маска, та захист, якщо потребувала фізіологія. Одяг тут був напрочуд гарним та вишуканим. Це не дивно, тут були магазини одягу та всілякої всячини. А самі будинки, були дорого декорованими. А головне, що кожна істота, носила на собі коштовності, символи Вед, чи просто дорогі прикраси.

Зайшовши на вулицю, став дуже сильно виділятися, хоч тут і були персони в скафандрах, та мало і поверх них, були надягнуті тоги чи мантії. Та думаю, це була охорона, вони якось дивно ходили, наче виділеною дистанцією, та маршрутом. Зійшов з вулиці у перший ліпший магазин, на мене уставились двоє ящерів, того-ж виду, як дівчина на ресепшині.

- Вам допомогти? - спитав один з них, з явним скепсисом, бачив, що в мене немає грошей.