Глава 8 Віртуал

Глава 8 Віртуал

Зак і Кирил лежали нерухомо, та більше ніхто не проходив повз. Він знову запустив систему пошуку, нікого поруч не було. Хоча, ця система, в лісі може давати багато помилок. Та досі, не з’явилось хоч маленького сліду звірів. Такого не може бути, навіть коли звірі залягають, щоб перечекати, їх слід можна уловити. Та тут немає ні слідів ні звуків, геть нічого, навіть дерева не видавали шуму.

Та Заку було байдуже. Його турбувало, лише те, як допомогти другові. Зараз, він вирішив під'єднатися до нього знову, можливо вдасться поспілкуватися. Може у нього є якась віртуальна кімната, де він щось для самого себе робить.

Люди зараз спілкуються у віртуалі, дехто навіть живе там, приєднавшись до системи життєзабезпечення та відведення. Там є усе і воно, завжди краще чим ми пам’ятаємо це в реальному світі. Тому люди і замикаються там. Багато хто, просто усе втратив, та більше нічого не має, а в тому світі, вони хтось, та чогось досягли. Такі люди, навіть завантажують свій розум у віртуал, та на жаль, це не дає вічного життя.

Розум не може довго жити без фізичного тіла, а саме свого власного, з тим в котрому народилося. Навіть клони, не допомагають. Це якась деградація свідомості, вона просто не сприймає інший світ, без свого рідного тіла. Навіть якщо тримати розум оцифрованим, стається деградація. І досі, ніхто не зміг встановити, чому це стається, адже інформацію на твердих носіях, можна зберігати вічно, без підтримки енергії. А от людський розум, незгоден а пам’ять зберегти можна. Тому, лише клони та і це, не дасть бажаного результату, кожен наступний клон, буде жити коротше життя, чим попередній. Плюс до всього цього, копійована свідомість, деградує.

Зак, дістав з лівого наруча, шнур фізичного з'єднання, та підключив його до Кирила. Спочатку отримав лише данні стосовно стану. Стан задовільний, імпланти працюють добре. Увів пароль, та отримав доступ до систем, почав перевіряти їх вручну, та знову нічого не знаходилося. Усе працювало без збоїв, навіть в кеші записів не було помилок чи збоїв.

Він замислився, і як же вийти на зв’язок, як же увійти в його віртуал. Зак був звичайним користувачем, з дещо більш розширеними можливостями, що передбачали лише підключення зламувальних приладів. Ніколи не доводилося власноруч шукати інформацію, програми, та ще щось сховане в кіберпросторі.

- Кирил! Ти тут Кирил?

Це був самий простий спосіб щось знайти, про який він знав. Просто спитати, можливо хтось та відповість. Питання було відправлено на частоті загону.

Спочатку нічого не було.

- Якщо ти мене чуєш, то повідом брате. Якби ти вийшов на зв’язок, може ми би вирішили цю проблему. Ти то точно, знаєш, як усе вирішити.

Система пошуку помітила рух, що йшов з південного сходу. З’явилися швидко, та почали мерехтіти між дерев. Разом з ними, з’явились і постріли. Звукова система, фіксувала два види зброї, що перестрілювалися в пів кілометра звідси. Зак перевів погляд туди, камера фіксувала рух, та силуети. Високі та худі з довгими хвостами. Шоломи не мали очей, лише великі комірці, що обхоплювали усю голову. Броня була накладна, та усе мало зелено чорний камуфляж.

З’явився ярлик в інтерфейсі, що миготів усіма кольорами. На ньому був трикутник з колом в середині, а під ним напис: “натисни”.

Зак звісив чи варто натискати, неподалік йде бій. Та натиснув його.

Реальність навколо почала змінюватися. З’явилася кімната з панорамними вікнами, за котрими був океан та гори зі сніжними шапками. Білі стерильні стіни, з картинами на котрих були імпланти, нейрони та людське тіло в різних розрізах. Між вікнами, стояв білий овальний стіл з вирізом для людини. Де знаходилося чорне крісло, повернуте спиною до Зака. Крісло почало повільно повертатися.

- Ось ми і зустрілися, містер Зак Воловець.

На кріслі сидів Кирил, в білому костюмі, та повільно гладив рудого кота.

- Ви все-таки змогли пробратися в моє лігво. Та живим ви звідси не вийдете! ХА-ХА-ХА!

- Що? Ти чого? - здивовано спитав Зак.

- Бондіана, ти чого? - відповів Кирил.

- Ну там якби бій йде поруч...

- Що? Де ми знаходимося? Що трапилося? - Кирил прийшов в себе, знову холодний та прагматичний.

- Не знаю. Не знаю, що це за планета, та тут стріляють без попередження!

Панорамне вікно перемкнулося на камери скафандра. Тепер, туди транслювалося зображення бою невідомих. Ще з’явилася картина, з зображенням систем пошуку, якщо з’явиться ще хтось, то вони дізнаються про це.

- Так, ти зможеш бути тут, без невідомих загроз. Ми контролюємо, весь простір навколо.

- Ага, брате, що з тобою трапилося? - запитав Зак, роблячи крок до столу.

- Допоміжний процесор, був перевантажений, псіонічним полем. Перейшов в режим відновлення, та... Стоп! Це зробив Антон! Як він може володіти псіонічними здібностями! Це неможливо! У нього їх просто не було. Нас усіх перевіряли!

Кирил вскочив, та вдарив руками по столу, від чого той тріснув.

Бій скінчився, невідомі почали перегруповуватися.

- Я не знаю! - закричав Зак! - Зараз потрібно підняти тебе на ноги, дочекатися шефа, та він вже скаже як нам звалити з цієї діри!