Глава 7 Часточки

Глава 7 Часточки

В центрі ями, була невелика конструкція, котра стирчала з землі. Більше схоже на великий пончик, зроблений з темного скла, чи бездонний колодязь. Навколо неї, була сфера, з твердих частинок, що здалеку зливалися та працювали як дзеркала. От тільки, показували вони не тебе, а те, що за ними. Через що, і не було видно, цей пончик, доки не наблизишся достатньо.

Джонатан не горів бажанням торкатися цієї сфери. Та спочатку, він обійшов по правій стороні, кінця не було видно, та навіть компас почав збиватися. Цільове направлення, за лазером, казало те само, що він не рухався, увесь цей час, стояв на одному місці. Колись дано, Джонатан потрапив в таку саму ситуацію, та і не в одну. В повітрі були наркотичні речовини, через котрі він почав топтатися на місці, а думав, що біжить. Друга, це був якийсь пристрій, невідомої раси, він працював схожим типом. Ти йшов і йшов, бачив зміни навколо, та зоставався на тому-ж місці. От це дуже схоже, навіть зеркальні частинки. Тоді-то, його врятував Сміл, що підірвав гранати, та проник в середину, а зараз, Джонатан сам у полі і ніхто не прийде.

Та зараз, друга не було поруч, нікого не було. Спочатку стволом зброї, спробував, чи можна протиснутися через частинки. Коли вийшло, просунув її глибше, та висунув назад, перевіряв, що там в середині. Та знав, що вже в полі, тільки, коли він в нього потрапив, він геть не міг зрозуміти, нічого не віщувало про небезпеку.

Наче все було добре і там, не було нічого небезпечного. Видихнув, та просунув спочатку руку, та витягнув її назад. Ні слизу ні опіків, можливо там усе добре. Знову видихнув, та зробив крок через частинки. Вони вдарялися глухим стуком по броні, та залишалися на ній. Пройшовши через сферу, він побачив пончик з темного скла, та навколо нього не було жодних частинок. Лише хвилі, що входили у цей пончик, наче магнітне поле навколо сердечника, тільки у видимому спектрі.

Залишити мітку на поверхні ями, було складно, навіть ніж не міг подряпати її. Тому, він просто залишив одну гранату на підлозі, та пішов уздовж пончика.

Він весь був списаний лініями, що постійно пересікалися та спліталися, в чудернацькі фігури. Вони були схожі на сузір’я, чи букви. Це було не скло, з близька, Джонатан зміг зрозуміти, що це полірований обсидіан. Та торкнувшись його, відчув вібрацію, від котрої прояснилося в голові та відступила біль. Часточки, влітали в середину, та закручувалися у невеликий вихор, в центрі пончика.

Конструкція дивна, та незрозуміла. Хоч він, уже колись бачив таке, та конструкція була статична, та постійно працювала. Першим, були ворота стародавніх Лантів, що з’єднували два багатих світи, в різних частинах галактики. Другим були зламані ворота, що були використані, для запуску Арго. Зламані ворота, змогли запустити ковчег, наче вистріливши з пращі. Та все це, завдяки Тічу, останньому вартовому, людські знання, навіть не давали зрозуміти, що то таке. Люди думали, що то частина космічної архітектури, пам’ятник комусь могутньому, чи шматки станції. Доки він не розповів їм, що це таке.

З купола часточок, що оточував їх, висунулася біла та гола рука. Схопила Джонатан та витягла назовні, з такою легкістю, наче він нічого не важив.

- Юначе, знаходитися в середині бульбашки, небезпечно. Коли вона схлопнеться, ви залишитися там навіки, в стані живої смерті. І вас не врятують ці часточки, що визнали новим господарем.

Це був чоловік, у чиїх ніг лежав Джонатан. На ньому, біла білосніжна сорочка, льняні штани, та червоні чоботи. А на голові мав солом’яний капелюх.

Що? Як? Хто? Чому? Хто це? Питання просто затопили голову командира Дельти.

У чоловіка було кругле обличчя, та біла пишна борода. Фіолетові очі, наче світилися в темряві, маленьким та далеким світлом. Наче свічка, у самій далекій хаті хутора. Потужні руки та ноги, як і сам його тулуб. Та Джонатан бачив лише одне, на ньому не було броні, та він тут дихав.

- Добрий день пане Джонатан. Мене звати Дарізан, Елсір Дарізан. Дуже приємно познайомитися.

Біль пронизив голову, тонкою голкою. Дарізан відхитнувся, наче вдарився у стіну, а його вид мигнув на мить. Наче це була голограма, в котрої був перебій з живленням. Та в цей момент, його вид хоч і зникав, та з’явилося щось дивне, наче у нього було три голови і кільця навколо.

Джонатан нічого не сказав, лише швидко підняв зброю, так і залишившись на землі.

- Як дивно... У Вас юначе, такий потужний мозок. Зразково дисциплінований. Та не в цьому справа... Не розумію, як ви можете настільки сильно пручатися...

Дарізан опустив погляд на Джонатана, та демонстративно глянув на зброю.

- Не треба цього, я лише хочу допомогти. Підніміться. Негоже лежати при розмові, хіба так вас вчила мати?

Інтонації не змінювалися. Та він багато жестикулював.

Джонатан піднявся, з крихтінням та стогоном. Усі рани боліли, він завжди тяжко відходить від поранень.

- Ви псіоник? - мовив командир Дельти.

- Так. - Дарізан відповів чесно, та злегка вклонився.

- Що вам треба? - гарчав Джонатан, через біль в тілі.

- Буду з вами чесним. Це залог довіри, нам потрібна довіра, якщо ви хочете покинути цю планету. Інакше, моя в’язниця стане і вашою. Та поки Арго, знаходиться в цій системі, вони можуть забрати Вас. Тому я і хочу, щоб Ви, саме Ви, дещо відкрили. Це нікого не вб’є і не нанесе шкоди. Нікому в галактиці, не буде нанесено шкоди.