Глава 5 Яма

Глава 5 Яма

Система запам’ятала дорогу, по якій Джонатан летів у сфері. Тому, він зараз рухався по тому самому маршруту, між деревами, намагаючись не виходити на відкриту місцину. Так було легше орієнтуватися у просторі. Якщо зараз піти на північний схід, то простір для пошуків буде великим, чи він може збитися з курсу. Тому і треба, повернутися до того порталу, потрібен орієнтир, та піти у потрібний напрямок, тим паче буде можливість ще раз поглянути на ворота. Та може портал працює, та розібратися як і що там таке.

Місцина де приземлився Джонатан, було нерівною лісосмугою, навколо поля. Великий відкритий простір, що потрібно здолати. Та найкоротший шлях, це пряма, тому він і вирішив пройти полем, хоч це і вихід на відкриту місцину. Рослини там були різноманітні, були високими, хоч людина і вища, та проблема в різноманітності, колір рослин був однаковим і чорна броня на жовтому фоні, виділяється дуже сильно.

Звісно перевірив поле, оглянув усе, що тільки міг, та нічого не виявив. Лише дивну конструкцію посеред поля. Навіс, під котрим лежали контейнери. Навіс, виглядав як запрошення, наче все там це для усіх, тому треба було перевірити ті контейнери.

Зігнув коліна, тулуб, та увійшов у поле, готовий у будь-яку мить впасти на землю. Провів рукою по колоскам, та зірвав декілька, згадавши стару класику. Перетер колоски а там виявився чорний слиз, який миттю почав витирати об інші рослини, та нічого не виходило, лише більше колосків та листя налипало на долонь і пальці. Було бридко, братися за пістолетне руків’я, тому переклав зброю в іншу руку. Всі ці рослини, були наче суховієм, лише імітували життя.

Відволікся від ситуації, всього на пів хвилини і горизонт почав різко йти геть. Тепер перед очима, була лише чорна земля, скафандр перейшов у нічний режим автоматично. Через широкі плечі, він застряг у цій ямі, не лише торкнувшись дна. Оглянув усе, в тому числі з задніх камер, було зрозуміло, що це полога нора, напевно якийсь звір тут жив, а під вагою скафандра, земля не витримала та завалилася.

Повільно рухаючи плечима, та упираючись руками, почав викопуватися, осипаючи землю до низу. Ліве плече вирвалося, скинув цілу брилу землі, що впала з великим хлюпанням. Та в цей момент, з лісо смуги, роздалися постріли. Ручна автоматична зброя, по звуку наче калібр солідний не менше семи міліметрів. Не торкаючись дна, що почало булькати, Джонатан витягнув себе з ями, та впав на землю. Потрібно було почекати, вслухатися, звідки і куди стріляють.

Полежав з хвилину, більше пострілів не було. Шукати, що то було, бажання відсутнє, тому далі він поповз, намагаючись залишитися невидимим. Коли проповз уже метрів десять, звернув увагу, на це дивне булькання, що доносилося з нори, воно ставало куди гучнішим. Перевернувся на спину, та не піднімаючись поглянув на зад. Ями більше не було, замість неї, там була велетенська калюжа, що розширювалася поглинаючи рослини. Джонатан замер, нічого подібного він не бачив в житті, адже з калюжі, почали з’являтися руки, чи лапи. Це було схоже на кістки, що повільно випірнала з багнюки, котра поглинала усе навкруги, від чого усе в’яло а на кістках наростала маса.

Довго він не думав. Бачиш страшну почвару, з якою ти не знаєш, що робити, то краще бігти, це найкраща стратегія. Швидко перевернувся та підкинув себе, переходячи на біг. Колоски розбивалися о броню, залишаючи ту чорну жижу на ній. Біг швидко, усю швидкість давав екзоскелет, тому зупинити його могла тільки метрова бетонна стіна. Увірвавшись на всій швидкості у навіс, зніс декілька ящиків, що впавши відкрилися і з них посипалися речі. А саме, там була зброя, набої та якісь дивні речі і ще, там була їжа.

Різко почав гальмувати, бо за навісом, виявився струмок з чимось схожим, на ту саму масу, що виходила з нори. Та за мало часу, тому зміг перестрибнути його, після чого впав, та перекотився, не піднімаючись поглянув назад. З контейнерів, висипалася зброя, багато різної зброї. Жижи вже не було. На місці нори, стояла чотири лапа істота, з міцним панциром та довгим хвостом.

Просто її існування, змушувало розум Джонатана волати про втечу. Він волав панікою і червоною тривогою, що це небезпечна тварюка, вона розірве тебе і навіть не подавиться. Зняв з поясу пінну гранату, та перевів у міну, встановив на своєму шляху, та знову побіг.

Довго бігти не прийшлося, поле почало ставати сірою, пісочною масою, навіть земля стала сірим піском, через що, ноги почали грузнути, зменшуючи швидкість. Та проблема була не в цьому, горизонт різко пішов вниз, під кутом, там був рівний обрив. Земля ні з того ні з сього, просто обривалася, ідеальним колом і там було велетенське провалля, де не було видно дна а усі стіни були чорними. Тільки коли почав спускатися та падати, побачив туман, чи скоріше міраж, що ховало це велетенське провалля.

Прогриміли постріли. Перший потрапив у праве плече, та був відхилений бар’єром. Два наступних, лише ковзнули по броні, їх теж відвів бар’єр, хоч і залишили подряпини на животі. Система відразу показала звідки вели постріл, та де знаходяться стрільці. Джонатан хоч і був тренований і мав, багато бойового досвіду, та зреагувати не встиг. Аварійна система, дала стоп по броні, щоб скафандр упав на землю. На жаль, дати імпульс, в атмосфері було неможливо, він просто не спрацює як треба.

Стрільці не чекали, доки він впаде. Зробили ще чотири постріли, та Джонатан зник з їхнього поля зору. Він зробив пару перекидів, та покотився по піску, доки не випав в ідеальне провалля. Туман миттю розвіявся і навколо, стала лише мертва земля і нічого більше. Навіть поле, яке він бачив перед собою, ще пару секунд тому, тепер було повністю мертвим, а рослини, це було дещо дивне. Скоріше це були чорні жижеві кістки, на котрих росли квіти.