Глава 2 Корабель

Глава 2 Корабель

Довелося сісти в транспортний вагон, щоб дістатися до порту. Сам вагон, циліндричної форми, з виступами попереду та заду, високий, до п’яти метрів заввишки та вшир. Все-таки, в середині вагон мав підлогу, та не був циліндричним. Розрахований на багато видів, тому були і різні відділення, з звичними для тих істот сидіннями. Були і ті, кому сидіння були непотрібні а лише насісти, чи просто зона для стабільного пересування.

Це був найшвидший, та найкращий спосіб, швидко дістатися в потрібну точку. Транспортні станції, були розподілені між рівнями, та зазвичай, в одному кварталі, одна станція а от кварталів на рівні, може бути багацько. Всі вони, з’єднані системою порожнистих тунелів, по простому вакуумних, звідки відкачувався газ а тиск, створювався наче як у космосі. Переміщаються, завдяки охолодженню та магнітним полям, доки, непотрібно дістатися до іншого кільця. Там, вагон вийде на посадковий майданчик, буде взятий баржею, та доставлений в потрібне кільце. Також, усі вагони керувалися операторами, що знаходилися прямо в них. Та ще одне дивне, Волоти, ніколи не користуються вагонами. Лише їх найманці, у котрих немає вибору. Для них, були побудовані інші системи швидкого переміщення, котрими могли користуватися лише вони.

Перелітати в інше кільце було непотрібно, порт знаходився в кожному кільці, була лише різниця, що це за порт. Вони навіть нічого не видали, лише сказали в який порт слідувати і який номер доку. Ніхто не потиснув руки, договір ніяк не був підтверджений, лише обіцянка. Веда може обманути, в цьому вони не відрізняються від людей. Та не в цій ситуації. Тартара ніхто не стане обманювати, вони злопам’ятні, та завжди приходять за своїм.

Вагон зупинився, та на мові Вед, було сказано куди вони дісталися. Потім, пролунали на інших мовах, та тихіше. Звісно, при цьому, на вікнах, куди транслювалися зображення з інших планет, та реклама, багато реклами, дуже багато реклами, було вказано місце прибуття.

Це був третій порт, місце ремонту кораблів. Десять окремо ізольованих комірок, де працювали лише живі створіння. Роботизованих систем, штучних інтелектів, чи штучних форм життя, тут не було. Веди, якщо по простому, не любили таких створінь, та залякали усіх своїх підданих, бунтом машин. Хоч це було і не так складно, завжди є ті, що питають: - Творець, а є у мене душа? Після чого, машину плавили та починали спочатку, ніхто не хоче, щоб їх створіння, стало емпатичним та перевершило тебе. Та вони терпіли один вид, що повністю занурився в аугментації, та майже злився з металом.

Вагон зупинявся в трубі, зачинялися перебірки, та на висадку відводився виділений час, що починався з відкриття дверей. Вирівнювався тиск та відкривалися зовнішні двері станції, що вели на неї саму, на посадкову платформу. Потім, відкривалися двері вагону і вмикався таймер, за котрий можна спокійно наповнити вагон повністю.

Тарик зайняв місце дверей, та споглядав усіх присутніх. Два Волоти, були з охорони та сіли разом з ним, це точно був супровід, інакше вони не сіли у вагон. Вони постійно чухалися, та крутили головами, а одяг на них, був наче резиновий та покритий важкими пластинами. Також, була ще охорона, що слідувала за ним, та ці, намагалися злитися з натовпом і були, різних видів. Вони сідали на кожній станції, тому, це була не охорона, а супровід з шпигунами. Звичайна процедура з такими як Я. Завжди посилали охоронців, щоб точно знати, що ніхто не нападе та не спричинить дипломатичних проблем. Ну і звісно, упевнитися, що дістався прямо до корабля, та не з ким не контактував. Пересвідчитися, що покину станцію і знати, на чому саме покинув.

Виходячи на станції, упевнився, що інстинкти сказали правду. Усі охоронці, вийшли лише після нього, а вагон чекав, доки вони всі вийдуть. Тарик навіть позволікав, пару секунд, та швидко вискочив, що призвело до їхньої паніки, та спроби масової евакуації. Ну не міг, не зробити так, це природа Тартара.

Далі, не зациклювався на них, байдуже на цих бідолах. Вийшов зі станції, та опинився на великій площі, з якої вело багато шляхів, та ліфтів. Кожен з цих шляхів, вів до своєї комірки, де міг обслуговуватися кілометровий корабель, те що більше сюди не могло потрапити.

От куди йти далі, вони вже не сказали. Усі охоронці, вистроїлися навколо нього, пів місяцем, та нічого не казали. Персонал та екіпажі кораблів, що шниряли по докам, чи просто намагаючись вкрасти ресурси та інструмент, побачив стільки охорони, кидалися на втьоки. Краще забратися геть від охорони, а то ще спілкуватися полізуть, охорону тут не люблять і зрозуміло чому. Звісно, більша частина екіпажів, перебувала у торговій та розважальній зоні, витрачали зароблені кошти, розважалися, доки не повернуться на корабель. Тут були лише ті, що мали слідкувати за кораблями чи завантаженням. Та більшість цих персон, були зіваки, котрі шукали легкої наживи.

Навіть персонал, дико косився на мене, їм не подобалася свита. Забагато варти з одним прибулим. Боялися непланової перевірки, такі точно щось знаходять і хабар, може не взяти. Та була одна фігура, що привертала до себе погляд. Це був Дністр, який парив на одному зі шляхів. Театрально як і завжди, ну не можуть вони інакше.

Варта зупинилася і більше не ворухнулася, коли я ступив на один з тротуарів. З обох боків шляху, були рухливі тротуари, з яких, можна було зійти до звичайного. Лише там, були входи в жилі кімнати. Офіси обслуговуючих компаній, торгові точки, та жилі комплекси. Як став на рухливий тротуар, Дністер почав рухатися, проходячи через усі перешкоди, як примара, та він ніколи не зачіпав живих.