Глава 1 Прибуття

Глава 1 Прибуття

Сфера Джонатана вилетіла з порталу, та він зміг роздивитися його. Схожість з воротами, через які вони проходили, лише в формі кола, та кольорах порталу. Далі, все було інакше. Кільце було величезним, набагато більшим за вхідне та монолітним, з товстими стінками, могло пропустити через себе великий корабель. Думаю, навіть Арго, зможе поміститися. Чотири колони, з куполами дивилися у небо. Все було одного обсидіанового кольору.

Лише море, горизонт подій, під ним, було блакитним з сірим вихором, що зачаровував та затягував у себе. Він не бачив, більше інший бік, та прохід через браму, не був миттєвим, зайняв якийсь час, де вони були в якомусь просторі, наче під товщою води.  Хоч при всьому цьому, він був гладкий наче водяна гладь, під-час штилю. Він повністю бачив своє відображення, та як сфера зупинилася поруч з вежею, після чого була запущена на захід.

Вітер засвистів, а сфера почала лопатися, як його запустила перша вежа. Спочатку, сфера пішла тріщинами, потім почали відриватися шматки, що розчинялися у повітрі. Як з’явилася ще одна колона, з куполом, та зупинила політ Джонатана. Обережно поклала його на траву, та розсипалася на попіл, що вітер поніс далі.

- Доповідь! Хто мене чує! - закричав Джонатан.

Трава була високою, та як башта відпустила його, він упав на землю, оглядаючи все навкруги. Наче нікого не було. Увімкнув усі пошукові системи, та поповз до найближчого дерева. Перше правило, укриття, завжди шукай укриття, особливо коли потрапляєш в невідому ситуацію.

- Зак тут! Шеф, ти де? Як ви? Де ми? Що сталося?

Хлопець швидко балакав, був дуже наляканим. Хоч він і мав багато бойового досвіду, та досвіду в дивних речах. Та ця ситуація, вивела його з колії. Стільки просидіти у в’язниці, бути зв’язаним. Розуміння того, що ти нічого не можеш зробити і змінити, доводить людину до відчаю.

- Нічого не знаю! Де ти? Мене на захід, ем... Від колодязя відкинуло.

Джонатан дістався до дерева, щось на зразок Клену, з великою та низькою кроною. Повільно піднявся, та оглянув усе навкруги. Нікого не було, чи він просто не бачив.

Тут, дерева стояли осторонь, а між ними, були поля. На диво, на них колосилась якісь рослини, жовтого кольору. Поля, були розділені низькими кущами, з темними і великими плодами.

- Зак, що трапи...

- Дельта, говорить капітан Олександра Кодоньо. Бачимо сигнал, готуєм...

Тепер він бачив, що система вже давно, отримала відповідь на аварійний сигнал. Арго був поруч. Та він розумів, що вони не прийшли за ними, цього просто не могло статися адже їх, кинули через браму і тепер, вони можуть знаходитися де завгодно в галактиці. Якщо в цій галактиці. Це Дельта, прийшла до них.

- Кодоньо! Дельті! Кодоньо, Дельта вас чує! - здивовано мовив Джонатан.

Відповіді не слідувало. Та система, показувала, що канал встановлений.

- Джо! Вони за нами прилетіли? Це-ж Арго!? - Зак, був здивований, та в голосі читалася радість.

- Ні і так. Де ти? Як Кирил? - він не сказав йому, про свої думки.

- Північний схід, від точки виходу. Кирил безпритомний, зробив усе як ти сказав, а він, не приходить до тями.

- Знайди укриття, та будь з ним!

Джонатан почав налаштовуватися на його сигнал. Навіть без карти, можна було встановити де і на якій відстані, знаходиться член загону. Система, може звести весь загін разом.

- Ти молодець, тримайтеся! Я вже йду до вас!

Та він, ніяк не міг встановити з ним контакт, щось пропускало сигнал, та не давало йому відправити командний сигнал. Якісь перешкоди, постійно викривляли сигнал та збивали його з цілі. Можливо, це було пов’язане з порталом, та він не розбирався в цій дикій космічній фізиці.

- Кодоньо!

Він перейшов на виділений канал, щоб Зак нічого не чув. Та все одно відповіді не було.

- Арго! Дельті!

Нічого.

- Дельта викликає піонерів!

Нічого. Він вдарив головою по дереву, після чого повторив це ще декілька разів. Від дерева відлетіли тріски, та воно вистояло, лише трохи похитнувшись та нахилившись у бік. Після чого, він впав на землю.

- Джонатан, як ваш стан? - роздався незнайомий голос.

- Хто це?

- Марія, кібернетичний розум Арго, якщо по простому. То як ваш стан? Можете рухатися?

- Мені треба підтвердження. - не повірив командир.

Він миттю, отримав сигнал підтвердження. Це криптографічний ключ, де зашифрована послідовність, серед кольорів та самого малюнку. Якщо не знаєш відповідність, то і визначити, що це за криптограмма, не зумієш. Система підтвердила, його та прийняла.

- Дякую, хоч хтось свій. Кирил без свідомості, Зак з ним. Загубили Каме і Антона. Я десь, під деревом, навколо полів.

- Ви дісталися до Геї? - питала Марія.

- Не знаю. Ні, планета була мертва, не знаю вона це чи ні! Там був інопланетний корабель, де нас захопили.. Це неважливо! Інцитат нас зрадив, знищив інопланетний корабель! Нам потрібна евакуація!