Глава 13 Пробач

Глава 13 Пробач

Сміл протиснувся через пробоїну і потрапив, в розірваний на шматки коридор. Навколо були лиш уламки, та була видна інша частина корабля. В інший бік, коридор був закритий, треба шукати інший шлях. Весь коридор був наповнений уламками снарядів, перегрітим металом і майже цілими снарядами. Багато чого фонило, та в космосі радіація це норма.

Карен проштовхнулася слідом, постійно чіпляючись ранцем з дронами за уламки. Її броня, була вся пошматована і мала великі вибоїни, та слідів від гелю, не було а значить, цілісність є. Почала швидко шукати командира, який просто оглядав нову місцину.

- Командир! Ви як? - Карен полетіла до нього.

- Твій стан, як? Кровотечі, переломи, розриви тканин?

- Система каже, про пошкодження тканин та органів. Тяжкі удари. Та більше нічого. Болить усе тіло, та препарати введено...

- В сорочці народилась, оглянь мене будь ласка. Ато щось з ногами.

Карен підлетіла ближче, та оглядала його навколо. Уся броня, була в тріщинках, наче потрапила в пащу чудовища, а після пресом придавлена. Створилися гострі краї броні, що були вкриті кристалами та обморожені, від захисного гелю. Добре хоч ноги вже виглядали нормально, та броня мала сліди викручувань.

- Самопочуття як, знаю, що ліки погано діють. Рухатися можеш? Блювати тягне?

Карен застигла, та злякано подивилася на нього. Лише шолом, сховав цей погляд.

- Якщо ходити не доведеться, то терпимо. В вакуумі буде добре, думаю.

- Командир?! - Аліна, викликала його по загальному каналу.

- Туточки, обидва живі, - відповів Сміл.

- Ми в середині, в носовій частині. Будемо рухатися до вас.

- Ні! Спочатку данні, заберіть їх з містка. Коридор тут один, рухайтесь ним, та дістанетесь цілі. Там будуть саркофаги, в них, має бути чорна скринька.

- Зрозуміло. Ваш стан? - знову спитала Аліна.

- Карен отримала важкі удари, та вже приходе в себе. Ну, у мене скафандр, пробитий та деформований, та бувало і гірше. Виконуйте наказ, вже потім зустрінемося, та будемо думати.

- Зрозуміло, виконуємо...

- З Богом! - побажав Сміл.

- Ми повернемося, та вип’ємо! - так бажали її коти.

- Ну, що там? Гірше чим я описав? - спитав Сміл по особистому каналу.

- Я навіть не знаю, як ви можете дихати. Хтось явно пожував скафандр, - намагалася жартувати Карен.

- Молодець, жартуй, це допоможе. Нам туди, випускай дрони, посилай у перед. Дай собі примусово вітамінів, це трохи полегшить стан. Ну, мені допомагало, та шоколадку би краще, раз ми в такій ситуації.

Карен виконала прохання, відлетіла на метр, активувала дрони, навіть не рухаючи руками і ногами. Рюкзак відкрився сам по собі і від нього, від'єдналося два сферичних дрона, та полетіло у перед, слідом вилетіло ще два, та вони осталися біля неї. На екран вивелось чотири вікна, з зображенням з дронів. Вікна двох перших, були великими, ще двох меншими, вони були поруч, тому на них дивитися особливо не потрібно. Через доповнену реальність, Карен поправила вікна, та розташувала, як буде комфортна. Зробила всі потрібні перевірки.

- Готово, шукаю прохід.

Дрони пішли у перед. Уламки були щільні та великі, людина не протиснеться. Багато слідів рикошетів та обвуглювання на уламках, та жодного пробиття. Це були перебірки, та шматки внутрішнього корпусу, котрі витримали попадання та їх, зім’яло в середину. Були видні місця, де шматки корпусу розділилися від шарів. Корпус був з багатьох шарів, різного матеріалу та форми, усе щоб створити дредноут, що буде жити під градом.

- Думаю, зможу відтягти, щоб прохід створити.

- Обережно, інженерна тут по центру корабля, а навколо збройові та головні калібри, - попередив Сміл, підтягаючись ближче.

Перші дрони, випустили по короткому шнуру, з магнітним зачепом, та зачепилися за ближні уламки. Легким імпульсами, почали тягнути, повільно збільшуючи тягу.

- Це якось дивно. Інженерну зазвичай подалі від збройових розташовують. Все-таки, один вибух і реактор на шматки. - мовила Карен, їй було легше коли балакала.

- Ну, та там щось з побічним полем, та генерацією енергії. Воно, наче, керувало головним бар’єром та захистом головних калібрів, на пряму з інженерного. Коротше, додатковий захист давало. Позаду, розташовувалися ангари для дронів. Більше... Так, більше небезпек не повинно бути.

Дронам піддався перший уламок, та вони відтягнули його, наче відкривали двері. Перемкнулися на інший, проходу досі не було видно. Ці уламки, перекрили прохід, наче квітка що склала свої пелюстки, хоча, можна і сказати, що пелюстки відкриті а ми їх відриваємо.

- Ого, енергія напряму в гармати. Тут що, випалювачі планет встановлені?

- Та ти так швидко це зрозуміла... Ні, лише чотири Перуни, ми будували не знищувачі, а захисників. Перші крейсери нового покоління, керувалися всього п’ятьма людьми.

Другий шматок відтягнули швидше, та він заклинив. Тому, прийшлося перейти на вищий. Уже виднівся тунель за ним.