Глава 5 Біль

Глава 5 Біль

- Командире, що це було? Там були очі! - вимовила Карен.

Сміл лежав на спині, та підняв голову, дивлячись на Карен, що так і стояла у пульта керування.

- А... та то... не знаю, чесно кажу. Воно наче щось казало, та я не розібрав, зайнятий був. Дарій, а ти що думаєш? Хто воно? Чув шо казало?

Сміл вдарив того у плече рукою. Дарій все ще не відводив погляду від ядра, хоч його і не було видно. Та мовив:

- Там... Там в середині людина, - повільно казав Дарій. - Та очі не були його, вони не людські, геть не звідси. Чому? Чому він просив допомоги? Ми, що, шкодимо йому?

- Ого, словарний понос пішов. Краще зараз, чим в бою. Це знаю як ніхто, у мене воно завжди вилазить. Чим гірша ситуація, тим мене не заткнути, хоч іноді, це і допомагає, та не тільки мені. Карен, що там з реактором, як веде себе?

- Рівні в зеленому секторі, маємо повну зарядку, як можу судити, рівень радіації тут ще за великий. Нам доведеться проходити курс лікування? - за це вона нервувала.

- Та ні, от кому-кому, а нам не доведеться цього робити. Тим паче, ви зі мною, то все буде добре. А ти, навіть з такою новою технологією вправно поводишся, це добре, навіть потрясно.

- Дякую, та тут все підписано, тому просто. От керувати цією штукою, я вже не зможу. Геть не знаю як воно влаштовано, я лише з електронікою гарно поводжуся. Реакторні системи, для мене це вже занадто. - та її занепокоїли його слова, що аж рука кинулася до зброї, котрої не було, лише фантомна пам’ять про неї.

- Ну це так, я вмію лише паяти, та трохи в платах розбираюся. Щось більше і я вже як печерна людина, палка в руки і губа буба, гуп гуп і чекаю, що вийде з цього, - жартував Сміл, хотів розрядити обстановку.

Карен поглянула на ноги командира, де були відсутні стопи. От тільки зараз, з обрубків ніг, стирчали якісь змії чи черви, та звивалися. Все воно виглядало до жуті бридко та не природно. І це, відволікало від усього, що тут було, навіть від їхніх дивних тіл.

- Ну, іноді і таке працює. Слухайте а дозвольте спитати про....

- Ноги?

Дарій і далі не ворушився, поглинутий своїми думками.

- Так.

- Раз ви це бачите, то нехай. Я не людина, якщо ви ще не зрозуміли. Хоча, скоріше я народився людиною, та помер, переродившись біороїдом. Вінець, творіння людського. Ось ці черви, це по суті те, з чого я і зроблений, вони можуть легко регенерувати будь-яку частину тіла. Підвищена сила та спритність, звірині інстинкти та реакція, повний захист від псіоники. Ще моя шкіра та м’язи, зв’язані тонкими нитками, щось наче цих червів, тільки дуже тонких. Ну, порізати мене дуже важко і легка зброя не бере.

Навіть Дарій поглянув на Сміла.

- Я нічого не зрозуміла. А хіба не псіоники вінець творіння? Нам це розповідали, про спроби створення супер-солдата, та подальший розвиток людства, з хаотичними мутаціями від космічної радіації, та віддалення від рідного світу. - Каме лише загадала, що їм розповідали ще у школі.

- Ну, більш відкрито пояснювати довго. Так, спочатку робили супер-солдатів, хотіли зброю, якою можна керувати. От тільки, не вийшло. Почали створювати імпланти, на основі мене, так з’явилися перші чародії, та піддослідні не жили довго. Ну а потім, люди змогли вступити в контакт з Ефіром, та ці псіоніки почали розвиватися, як повінь, в корупційному світі...

- Давайте допоможу з ногою, - Дарій нарешті прийшов в себе.

- Ох ти нути, пальці гнути. Прийшов до тями! І не дивись на мене так, сам же знаєш, що у всіх хто старше тебе, були штучні імпланти. Ага правильно зрозуміли, дещо таке як ці черви. Тому, твоєї допомоги мені не треба, не знаю, що тоді станеться, може ти пожреш мене як і усіх, своїх, - Сміл замовк на пару хвилин, у Дарія, обличчя не змінилося. - Зазвичай, це забирає куди більше часу, та як видно, це через радіацію від ядра, все тіло дико поводиться. Я прямо відчуваю, переповнення енергії в тілі, та наче... Щось не так з цим, туманом...

Сміл дивився на Дарія, наче заглядав тому в душу. Черви з ноги, повільно вивільнялися, створюючи щось схоже на стопу. Зверху всього цього завиваючого виводку, щось наростало, та воно не походило на шкіру. Скоріше, слиз, як у деяких рептиліях на шкірі і довгі нитки, наче шкарпетки в’яжуться.

- Це перші ознаки променевої хвороби, - сумно констатувала Карен.

- Та бляха, ви то точно не захворієте, інші можливо, не знаю, що з ними буде. І байдуже, доки вони можуть триматися якнайдалі звідси. Карен ти взагалі, як почуваєш себе? - Сміл перевів на неї погляд, дівчина спиралася на пульт, хоч могла і сісти на крісло.

- Та все добре, нічого такого, - збрехала вона.

- У тебе, щось зі спиною, вона палає. Як і вся твоя нервова система, - вимовив Дарій, дивлячись прямо на неї.

- Ну, так допоможи дівчині, - махнув Сміл.

- Ні, мені непотрібна допомога, зараз все пройде, - Карен вирівнялася, що спричинило нову хвилю болю. - Зараз все пройде, і буде добре. Хребтові імпланти, пошкодило радіацією, зараз вже відновлюється.

Дарій піднявся на ноги, спираючись на руки, з яких зсипався пил від опіків. Коли він падав, то на його руках, були страшні опіки, а зараз, навіть пухирів не вискочило. Руки взагалі, виглядали так, наче торкнулися гарячої пательні. Таке саме було і з обличчям, воно майже відновилося, як і тіло, жодного сліду від свіжих опіків. А от волосся, котре згоріло від енергії, не відновлювалося. Як і одяг, що згорів.