Глава 3 Кошмар

Глава 3 Кошмар

- Мам, а нам точно потрібно туди летіти?

- Так, на жаль так, в нас немає вибору, від такого запрошення не відмовляються, - відповіла мати, стоячи біля дзеркала в іншій кімнаті.

Дівчинка взяла піджак з підставки та одягла його, закинув своє довге руде волосся, за спину. Їй було років десять і одягнена була, в звичайний брючний костюм, з золотими левами та драконом. Після підійшла до столу, та взяла з нього рукавички, неквапливо одягла їх.

- Я тут чув ти не хочеш їхати? - в кімнату увійшов чоловік, з коротким білим волоссям, та одягнений у смокінг.

Сама кімната, була великою, та мала два столи та велику дерев’яну шафу. Ліжко було величезним, с бардовими балдахінами. Вікно закривали тонкі фіранки, вид з нього, був на старе місто, що було там внизу, його цегляні криші, були погано видно.

- Там усі злі, та щось хочуть від мене, - відповіла дівчинка.

Чоловік пройшов далі та узяв капелюшок в руки, з тюдорською трояндою на ньому.

- Нам завжди доводиться виконувати речі, які нам не подобаються.

Він повільно підійшов та присів перед нею, одягаючи капелюшок їй на голову.

- Ті люди дійсно злі, але ми маємо бути серед них, інакше, вони можуть зацікавитися тобою. І навіть рід твоєї матері, не захистить тебе.

Він поправив рукавички, та піджак на ній, та встав.

- Спину рівно, підборіддя до гори, ти тут головна, це ти ставиш правила, - він зробив жест двома пальцями.

Дівчинка встала рівно, як вчили.

- Так тато, я розумію. Вони-ж не будуть мене знову перевіряти?

- Звичайно ні, ти вже пройшла перевірку, і якщо, будеш робити як вчили то все буде добре. Контролюй свої думки та дії.

- Я намагаюся, але іноді, - дівчинка підвела свої вказівні пальці, одне до одного і між ними стрільнула блискавка.

- Не роби так, - батько швидко схопив її за руки та зняв рукавиці. - Йди помий руки.

Встаючи, він пішов до шафи за новими.

Дівчинка швидко побігла до ванної, та ляснула дверима.

Мати заглянула в кімнату, та відчула запах паленої тканини. Глянула на чоловіка, той лише посміхнувся та потиск плечима, передаючи їй нові рукавиці.

- Карен? - мати постукала в двері ванної. - Все добре?

- Так! - різко відповіла дівчинка.

Мати відкрила двері, та увійшла в середину білої кімнати, з намальованим морем на плитці. На ній теж був брючний костюм, морської хвилі, з таким самим зображенням. Довге руде волосся, ховало шийні імпланти, та на очах були окуляри, пережиток минулого.

- Карен, ніколи не засмучуйся через себе! Що зроблено то зроблено, - мати хотіла покласти руку їй на плече та завагалася.

- Все добре, я готова їхати.

- От і добре, захист працює? - мати обійняла доньку.

Дівчинка закрила очі. Мати швидко активізувала окуляри, та поглянула на рівні енергії дитини. Все добре, нічого зайвого.

- Наче все добре, - відкрила очі Карен.

Мати зняла окуляри та кинула їх на підлогу, після чого розтрощила ногою. Бот прибиральник, виїхав зі стіни, та швидко прибрав шматки окулярів.

- Тоді пішли. Нам ще слухати нудні промови, та побажання.

В трьох, вийшли з кімнати, та сіли в ліфт, який підняв їх на дах, де вже стояв літак. Трикутний, з обрізаним носом, та срібного кольору. Крила були підняті наче у птаха, для підйому на борт. Біля нього не було людей, це був автономний літак.

Хмарочоси наче рідкі дерева посеред поля, стирчали до неба. Однакові і бридкі, будинки, не дотягували до хмарочосів та оточували ідеально формовані будівлі, що протикали небо. Їх форми були різними, та кожен мав посадкову ділянку, навколо котрих літали рої дронів. Це ремонтники і обслуговування, хмарочосам потрібна постійна увага.

Сівши в нього, Карен зайняла місце біля ілюмінатора, та увімкнула прозорий режим стіни.

- Вимкни, або зменш, - сказала мати.

Карен послухалася та зменшила розмір прозорості стіни, лише для свого погляду. Тим самим повернувши ілюмінатор.

Літак повільно піднявся, плавно не видаючи жодного звуку чи коливання. Та почав набирати висоту, віддаляючись від хмарочосів, та міста. Хмарочоси, різної форми намагалися проштрикнути небо, а десь там було старе місто, з його давніми цегляними будівлями. Вони любили гуляти по тим вуличкам, де колись ходили великі письменники і навіть Дарвін, який помилявся. Люди не розумні, це тварюки які так і не еволюціювали.

З хмар спустилися два автоматичних винищувачі, з повним збройним устаткуванням, та встали в клин. Обернена стріловидністю, та гострі форми з векторними дюзами та двигунами маневрування. Вони супроводжували їх, доки літак, не сів у летючому місті.

Воно з’явилося з-за хмар, де спокійно летіло, навіть цього не усвідомлюючи. Велетенський диск, з випуклостями знизу, де розташовувалося безліч систем. А зверху, був сапфіровий купол, під котрим, стояли будівлі, що впиралися в нього, наче натовп Атлантів, котрі тримають небо. А навколо куполу, було чотири нефритових лінії.