Глава 2 Клео

Глава 2 Клео

В кімнаті росла справжня, жива папороть і прямо з підлоги,  розкинулась по всій шафі, з медичним приладдям. Багато скляних колб, склянок та банок. Прилади медичного походження, що насправді виглядали як інструменти дізнавача інквізиції. Також, там лежали і електронні манжети зі стабілізаторами. Все це, було заховане за прозорою стіною, уся шафа, була з прозорого матеріалу а ліани папороті, знаходилися в колбах, задля своєї безпеки. Це силіконовий захист, що може пропускати повітря крізь себе, при нормальному тиску.

В кімнаті було троє людей, що сиділи за столом, який очолювала Клео, головний лікар Арго. Вони знали, що це її територія, та-й вона, усім своїм видом, показувала, хто тут головний. Навпроти неї, сидів Радж та Грифон. Між ними, знаходилася пробірка, з металевим скелетним захистом, та закована в прозорий куб.

Над столом, була увімкнута голограма, в доповненій реальності. Лікарі любили цю технологію, так як вона давала доступ до бібліотеки та сканування, в реальному часі і, непотрібно відводити очей від пацієнта. Просто береш і накладаєш на пацієнта, прекрасна допомога.

- Чаю? Стимулятор? Вітамінний коктельчик? - питала Клео, простягаючи до кожного по металевому термосу.

- То, що тут? - спитав Грифон.

Термоси покотилися по столу, Грифону довелося ловити не тільки свій, а-й Раджа. Той був заворожений зображенням, та не відводив від нього погляд. Він намагався щось сказати, але тієї ж миті, передумував.

- Коктейль звичайно. Стимулятори не видаю, просто так, можу по лупцювати за зловживання, якщо є чо. Ну а чай не люблю, а кофе, тобі вже не можна пити, вік знаєш, бере своє.

Радж підняв руки, та почав гортати зображення. Клео уважно поглянула на нього, після на Грифона, та випила зі свого термоса.

- Та не переживай. Тут лише електроліти, трохи для кісток та м’язів, з очима. На додачу, витяжка з ромашки, як заспокійливе. Добра штука, тобі зараз потрібна, тільки пий по маленькому ковтку, замість води.

Грифон притис термос до вуст, та натиснув на дві кнопки на горловині, що відкрили доступ до рідини. Його обличчя скрутило у гримасі, наче він лимон з’їв.

- Міцна штука.

- Ага! Бодрить!

- Дякую. То що там з аналізами, ти же заради цього покликала?

- Неймовірно, це теоретично неймовірно! - заворожено промовив Радж.

- Ага, через цю штуку, - вона вказала на куб.

Всередині була чорна як смола рідина, і на вид, такої же в’язкості.

- То кров Арсена, в первинному аналізі, її не було. Я геть не розумію, як таке трапилося, але та тварюка, асимілювала, всі клітини його тіла. І от, що вийшло, - вказала на зображення.

Це було зображення з мікроскопу. Структура клітин, була закручена в спіралі та, зв’язана між собою.

- Поясниш? Я то в цьому не розбираюся, ну, окрім того, що це з мікроскопу, - дав свою думку Грифон.

- Грифон, б’є завжди в ціль, - випалила вона.

Радж поглянув на них обох, не розуміючи, про, що вона.

- А як вона реагує на подразники? - не чекаючи спитав Радж.

- А ніяк, воно поглинає будь-яку енергію, та все, що їй підсовуєш.

- І тоді, воно збільшується в розмірі? Наскільки вже виросло, від первинного зразка?

- Ага, ненадовго, потім повертається до первинних розмірів. Воно не хижак, скоріш, як хижа бактерія поводить себе. Повітрям не передається, потрібен лише прямий контакт, з цією рідиною.

- От чому ми нічого не знайшли, коли оглядали його повністю. Воно асимілювало його клітини, у поранені, сховалось в самих клітинах, та заснуло, чекаючи доки не зникне загроза для нього. - Радж, уже створив свою власну теорію.

- Думаєте, воно вело себе як вірус? - Клео, легко відпила зі свого термосу.

- Так, дуже схоже. Думаю, воно пристосовується, до носія, намагаючись не тригернути імунну систему, доки не стане пізно. Тільки, чому була така бурна реакція у Арсена. Можливо, зовнішній подразник?

- От тут то і проблема. Ось, - Клео простягла руку до куба.

Рідина повільно почала розширюватися, та намагалася дотягнутися до руки. Лікар водила рукою по кубу а та, слідкувала за нею.

- Дивовижно, а можна я.

- Звісно, - Клео легко відмахнулася та полізла під стіл.

Радж, підніс руку, така сама реакція. Водив в усі боки, на різній відстані.

- Агапій. Будь такий ласкавий, торкнися правою рукою, - сказав Радж.

Грифон скривися але простягнув праву руку. Рідина відреагувала скептично, лише легко ринулась у бік руки, та швидко зупинилася.

- Протез їй нецікавий, то чого тоді на тебе зреагувало? - констатувала Клео, звертаючись до Раджа.

- Мої кінцівки повністю людські, вирощені цим тілом з моїх клітин. Імпланти в тілі, усі біологічні, з моїх клітин. А може, в протезі недостатньо життєвої енергії, як в біологічній руці? Вірогідно, воно реагує лише на біо-енергію, звичайна електрика його не цікавить.