Глава 1 Очі

Розділ 5 Беретта

Глава 1 Очі

Космічна порожнеча, наповнена безліччю кольорів та див. Неважливо скільки ви бачили цієї порожнечі, вона вас заворожить, та поглине. Ще стоячи, на твердій та рідній землі, не розуміючи, що це за зорі та чому, небо темніє вночі. Ми придумували цьому пояснення, та хотіли відправитися туди. Багато хто, думав, що там буде краще, що зможе втекти від дійсності, але там, все знову повториться.

Лише коли людство дісталося до іншої планети, такого вабливого Марса. Людство зрозуміло, що вчені казали правду, чим далі людина від Землі, тим сильніший психоз наступав у неї. Це важко але було вирішено, допомогли імпланти, та гіпнотичний контроль. Потім, людство якось саме призвичаїлося, головне, присутність Земних рослин, це імітувало та створювало знайому біосферу. Тому і зараз, люди влаштовують ботанічні сади, на своїх кораблях, будь-якими способами та махінаціями. От на буцефалі, рослин всього декілька, вони спеціально виведені для невагомості і розміщені під стелею, та навколо жилих комірок.

Нажаль. Коли вони винайшли спосіб дістатися до іншої системи, це стало куди більшою проблемою. Навіть довге знаходження у Варпі, знову приводило до психозів. Це, порівнювали з матросами підводних човнів, довго перебувати у бочці, людина не здатна, злітає з катушок. Але, способи було знайдено. Спочатку, використовували заморозку, що потім еволюціювало в знайомий уже всім стазис. Мега носії, які своїм садом, імітували магнітне поле Землі.

Хоч людство і еволюціювало в космосі, мало помалу, призвичаїлося. Хоч тоді, з’явилися інші проблеми. Ті, що народилися в космосі, вже не могли довго жити на планетах, їм ставало некомфортно, та починалися хвороби. Препарати, це могли вирішити.

Якось, людство змогло вирішити ці проблеми, і воно, знову  змогло вижити. Наче таргани, як не труї, а вони виживуть. Більшість, вважала це запорука генної інженерії людства, та повсюдної імплантації. Та вже, більше чим тисячу років, люди вживляють собі імпаланти, заміняють частини тіла та органи. Системи відновлення втрачених частин та органів, хто має кошти, той може дозволити собі, регенерувати. А також, всім примусово, були вживлені комунікаційний чіп. Навіть не людям, а їх генним створінням, таке вживлювали, ще при народжені.

Та навіть так, пересуватися через Забуття, було небезпечно. Лише кораблі, з ядром реактора Забуття, могли відкривати розломи в просторі та часі, проходячи крізь нього. Та і тоді, потрібно слідкувати за енергією реактора та стабільністю ядра, тому що, вони живлять щит, який захищає від випромінювання цього простору. Ніщо, що знає могутнє людство, яке поставило на коліна три старші раси, в Молочному шляху, не може витримати те випромінювання. А енергія, потрібна і на відкриття вихідного розлому. Та потрібно не забувати, що корабель, котрий пройшов, повинен закрити розлом, бо що тоді станеться, доки точно невідомо.

Все-таки, цю технологію, змогли розробити лише за три роки, до відправки Арго. Та лише, за допомогою чародіїв, та того інциденту на Акценії. Хоча, головна допомога була в тому, що людство вже створило філософський камінь, який ліг в основу. Тому самі розумієте, наскільки це все експериментальне, та велика Земля, немає цієї технології. Як сподіваються люди на Арго. Адже вона, перевершує все, що було у людства.

Зараз, Буцефал нісся через Забуття, на пошуки Дельти. Вогневич, так і знаходився в своєму саркофазі, тільки він був заброньований, а екран заблокований. Усі камери, були вимкнені блокуванням системи, на них, просто перестала подаватися енергія. Будь-яка людина, що подивиться на цей простір... Ну, якщо чесно, та я не знаю, що з нею буде. Вони казали, що їх очі вигорали, від того, що вони бачили, а мозок змінювався, до божевілля. Та усі вони, завжди казали різне, кожен бачив щось своє. Та було, дещо спільне, вони когось бачили та, що воно таке не було зрозуміле. Іще одне, вони казали про померлих, наче бачили їх. Хоч це зрозуміло, перед смертю, люди можуть бачити своє життя, та може хтось з них, побачив когось з рідних.

Ходити по кораблю було дозволено, головне щоб поле працювало, та в вікна не зазирати. От тільки, була ще одна маненька проблемка. По кораблю розходився звук шкрябання, наче кігтями по корпусу. Та зрідка, кроки, різного ритму. До всього цього, можна було додати стогін корпусу, таке буває, лише коли перевантаження перевищують граничні, чи корабель за старий. Тому, на випробуваннях, люди це назвали Барабашка, чи полтергейст, хтось і привидом кликав.

У кают компанії, були капсульні ліжка, якими могли користуватися пасажири. У екіпажу, була невеличка каюта, з усіма потрібними речами. Капсули не були замасковані, на їх дверях, були відмітини, зі знаком сну. Відкриваєш таку, та заскакуєш туди ногами всередину, дехто головою вперед, але тоді, важко вилазити. Місця там не багато, сісти ніяк не зможеш, та покрутитися уві сні можна. Клаустрофобія, була не такою поширеною хворобою, та якщо жити в таких приміщеннях постійно, як на більшості станціях та планет, то можна її заробити.

Карен лежала в одній такій капсулі, хотіла лише побути на самоті, щоб ніхто не бачив. Аліна та Герман, грали в карти з годину, але вже теж вляглися. Піхота має бути відпочилою, та свіжою. Сміл, сидів за столом, та гортав книгу, звичайну паперову книгу, яка від старості вже була жовта та мала жирові плями. Дарій, знаходився у десантному відділені, та займався своїм скафандром, минулого разу, він його значно пошкодив.

- Патронник пошкодило віддачею.

Він вже давно балакав в голос. Вся броня була намащена слизовим мастилом, для затікання в мікро тріщини, та стягнення їх. Вона покоїлася на вішалці, поруч з бронею усього загону. Все-таки, без броні на кораблі легше пересуватися, а політ довгий.