Глава 9 Серпень

Глава 9 Серпень

Одинокий Інцитат, безладно дрейфував у темній порожнечі, сховавшись у радіоактивній хвилі. Корпус легко поглинав усі радіохвилі, а світло, що падало на нього не відбивалося. Тепло поглиналося, як і всі випромінювання корабля. Навіть дивлячись у телескоп, корабель можна не помітити, щось чорне і незрозуміле, наче астероїд чи шмат сміття. Щоб знайти його, потрібна була випадковість чи точно знати, що шукаєш.

Хоча, можна помітити слід, кристалізованого повітря та ще деяких газів. Корпус був прорізаний, дуже рівно та глибоко, до внутрішніх приміщень. Увесь метал, був загнутий в середину і усі пробоїни, були заповнені рожевим гелем, що кристалізувався від контакту з вакуумом. Тепер в середину, можна було подати газ та вирівняти тиск, та цього, не було зроблено.

Команда знаходилася в невагомості, були вимкнути усі системи, окрім життєвого забезпечення. Лише тепло та кисень, навіть світло, працювало в аварійному режимі. Лише пілот, знаходився зачиненим у своєму саркофазі, коло котрого парив універсальний інструмент. На саркофазі, були сліди від зварювання.

- Нащо ти це зробив! Він був другом! - промовив Антон.

Він знаходився прямо над саркофагом, на його руках, були сліди від надмірного тепла. Легке сяйво від пальців, це поглинуте тепло, від універсального інструменту, коли використовуєш зварювання.

- Він намагався здати ковчег, хотів продати його цим ксеносам! - грізно відповів голос.

- НІ! Ти брешеш! Ти все брешеш! Та, що ти таке! Де ти! Покажись!

З’явилося бачення, того, що наче було. Як пілот виходив на зв’язок, коли по ним відкрили вогонь. З корабля башти, летіли ракети та лазери, поміж котрими Інцитат відстрілювався. Та сильний удар і істота, рве корпус.

- Ні! НІ! Такого не було, це омана, пелена на очах! Ти псіон, як ти тут опинився! Де ти! Покажись!

- І нащо мені це робити? Що це тобі дасть? - запитав голос.

Тіло Антона відштовхнулося від саркофага, та полетіло до дверей.

- Тоді, я зможу протистояти тобі!

- Ти не зміг це зробити досі, а вважаєш, що зможеш? - дивувався голос.

Він пролетів крізь двері, та пролітаючи повз крісла десанту, зупинився. Рука сама схопилася за крісло. Піна йшла по пробоїнам, нерівними лініями і горбами. Метал дивився в середину, гострими кінцями.

- Досить це робити, тобі же гірше буде!

Ударом іншої руки, збив руку з крісла та знову відштовхнувся.

- Нічого! Скоро заберу увесь контроль!

- Ти вже забув? Ти його сам віддав!

Він залетів у кают компанію. Троє членів екіпажу, нерухомо повисли у повітрі. Геть не рухаючись, ніяких ознак життя. Тут так само, прорізаний метал, був весь у рожевих кристалах і більшість меблів була зламана.

- Даю тобі останній шанс! - сказав голос.

- То де ти? Назви своє ім’я! - відповів Антон.

Він торкнувся першої людини, та приклав пальці до носа. Тепле повітря обдало їх. Тримаючи перше тіло, він відштовхнувся схопив друге, провів ту-ж саму процедуру. Стягнув обох до купи, та поклав їм руки на голови. Потім, дістав з черевика ніж, та погрався ним перед очима, зробив два розрізи на руках, та повернув руки на голови, відпустивши ніж.

- Добре, я Герцог Серпень! Ну а де я, ти вже давно зрозумів. Напевно тоді, коли сам передав мені усе своє тіло.

- Неможливо! Це просто неможливо! Ти не можеш бути тут! - відповів Антон.

- Пам’ятаєш, ти отримав пошкодження скафандра. Вибух в доках, який споров тобі скафандр. Тоді тобі вживили новий імплант, що свторював штучні псіонічні здібності. Побічно, випаровує мізки носію, робить його дурним дроном. Та таким керувати легко.

Руки затряслись, намагаючись відійти в сторони.

- Мене покарали за Акценію, змусили розвивавати цю технологію. Та це було боляче, дуже боляче. Ти навіть уявити не можеш, як це, дробити свій розум, щоб створити копію. Тому твої пручання, для мене як слону дробина.

Він стиснув пальці, на головах людей, що шкіра почала червоніти.

- Та твій мозок сильний, ти би став гарним псіоном, потужним. Шкода, ти брудна мавпа, що ніяк не розвинеться до величної людини! Були би ми на вдома, я би залишив тебе в живих, для вивчення.

Очі Антона, почали наливатися кров’ю, вуха червоніли як щоки, на котрих проступали сині вени. На руках проступили великі вени, з тонкими прожилками, по котрим, текло щось фіолетове та іскристе. На головах людей, з’явилися такі самі вени. Уся фіолетова речовина, текла прямо в тіло Антона.

- АААА, що ти робиш? - закричав власник тіла.

Тіла почали здригатися в конвульсіях, а їх очі, налилися кров’ю. Яка почала просочуватися, крізь сльозині залози.

- За твою волю та силу, роблю тобі послугу, якщо переживеш.

Третє тіло, повільно підлетіло до них. В цю мить тіло Антона закричало, а з вух та очей полилася кров. З рота лилася слина в перемішку з зеленуватою, в’язкою субстанцією.

Антон натиснув на тіла, що ті почали опускати до низу, а потім, швидко відірвав руки. Коли піднімав, навколо розлилася фіолетова, іскриста рідина. Швидко перевів руки на третє тіло, поклавши їх на скроні, тепер руки не іскрилися, а по всьому тілу з’явилися вени, що світилися.