Глава 3 Кермо

Глава 3 Кермо

Камера була тісною, як для цих велетнів, людині було куди легше розвернутися. Вікна відсутні, лише маленьке віконце на дверях. В камері не було нічого, здавалося, що їм навіть і ворушитися тут нема було як.

Антон лежав зв’язаний як піною, так і ланцюгом. Лежав на підлозі, та сперечався з самим собою.

- Ти маєш зрозуміти, то не я робив. Це всі ці чужинці, вони напали на нас. Обстріляли Інцитат, та натравили свою потвору на всю Дельту. Ти же бачив, як воно розірвало Джонатана! - казав спокійний голос.

- Ні, це неможливо! Нам треба було лише з’ясувати, що з планетою, та летіти назад! - швидкий нервовий голос.

- Це Джонатан повів нас сюди, ти-ж пам’ятаєш це. Ми були проти, а він хотів перевірити мертвий корабель! - мовив спокійний.

- Так... Ні!

- Згадай, це все!

Перед очима Антона, спливли картини минулого. Як вони знаходяться на Інцитаті, та сперечаються.

- Я все сказав! Ми йдемо туди, забираємо технології, вбиваємо усіх хто буде заважати! Ми Люди! - виголосив Джонатан.

- Так не можна, - відповів Антон.

- Знайшлась Тереза, - фиркнула Каме.

- Їм треба показати, хто тут всемогутній! Ми людство, і нам керувати галактикою! - знов виголошував Джонатан.

Антон дивився на нього і побачив, що білки його очей, мають фіолетовий блиск. Та в них наче плаває туман, такого же кольору.

- Бачиш. Це все він, який загрався в солдата і тепер, жага крові захопила його, - мовив голос.

- Щось не так. Він ніколи так не вів себе, ми рятували людей. Навіть інопланетянам допомагали...

- Люди змінюються. Ти-ж чув, він ліг спати одним з останніх! Може, він контактував з герцогами. Ми не можемо стверджувати, що зі сну, вийшов саме він. Його могли підмінити, чи вся експедиція лише прикриття для експерименту. А може, вона являє собою, авангардні сили вторгнення!

Видіння накотилися на Антона. Як Джонатан йде по Арго, а поруч з ним, троє людей, точно псіонів. Навколо них, простір гудів та тріщав фіолетовими блискавками, викривлявся та був наче масляний туман. Нікого більше не було, лише вони і так, вони дійшли, до відсіку зберігання капсул стазису. Вже багато годин, як останню людну поклали в капсулу, та ввели в сон.

Троє проходили повз капсули, проводячи по ним своїми руками, залишаючи маслянистий слід, що тягнувся до капсул вище. Щось казали, та слів він не чув, адже знаходився десь далеко, та міг лише бачити. Вони допомогли Джонатану лягти в капсулу, наче даючи останні настанови, та поклавши щось в капсули з ним. Це було схоже на насіння, яке кричало та вопило . Та як та закрилася, зникли, розчинилися наче туман. Більше нікого не знаходилося, у стерильно білому відсіку, лише механічна рука, підняла капсулу, та встановила у своє гніздо.

- Я не можу цього знати!

- Так, це мої спогади, - відповів голос.

Антон боявся, все виглядало таким реальним, та неможливим одночасно. Якби голос не сказав це, то його розум так і рвався би на частини, не розуміючи де справжнє.

- То що ти таке?

- Я?

- Ти нереальний? Я не був психом! - Антон крикнув і голос, рознісся по скафандру.

- Аж ніяк! Я, це ти. Завжди був з тобою, давав підказки та направляв на правильний шлях, - відповів голос.

Цей голос не змінювався, завжди був в одній тональності і без емоцій.

- То, Я, повів тебе рятувати Дарія, від нападків того дурня Зака. Як же він іноді тебе бісить, але ми завжди хотіли наставляти його, та зробити кращим.

- Так, можливо... Це я пам’ятаю. Чому ти з’явився зараз? Чому ми не спілкувалися раніше? - Антон почав падати у пітьму думок.

- Ми завжди спілкувалися. А зараз, ти знаходишся без свідомості. Це сталося, як на нас напала та тварюка...

- Істота... так... була істота, швидка... Вона забрала Каме! - знову скрикнув Антон.

Виплила нова картина. Як істота напала, та так швидко, що не одна система не спохватилася, що вже казати про людське око. Воно напало, вдарило ногою Антона в голову, відштовхуючи його. Схопило Каме і тут, підірвалася піно-граната, обволочуючи Антона. Істота кігтями розірвала скафандр Каме, та відкрило її голову, наступним жестом, воно накинулося на неї і кров, почала збиратися краплинами, навколо них.

- Істота вбила Каме. Вона пожертвувала собою, щоб врятувати тебе.

- Ні! Це неможливо, вона куди швидша за мене, вона винахідлива. Вона має бути живою! - заволав Антон.

Він почав намагатися рухати руками, ногами, та навіть головою. Нічого не виходило. Викликати систему, будь-яким способом. Нічого не виходило.

- Ти ще непритомний. - повторив голос.

- Я не розумію! Це неможливо! - Антон плакав, він все сильніше падав в безодню.

- Ти маєш мені вірити, ми одне ціле.

- Не знаю, я вже нічого не зна...

Їх вдарило електромагнітною хвилею. Вона нешкідлива для живих істот, і скафандр екранований. Якщо не ви джерело цього імпульсу. Піна була вразлива до електрики. Якщо затверділа, то при взаємодії з електрикою, вона починає кришитися, та стає крихкою, та лише у вакуумі. А доки не затвердне, їй байдуже майже на усі подразники.