Глава 2 В’язниця

Глава 2 В’язниця

Трьох бійців Дельти, затягли у відкритий шлюз корабля, де їх чекали нові велетні. Це велике приміщення, з десятком місць для кріплення, які швидко займали бійці. Їх затягали на середину, та наклали нові ланцюги. Після чого, чіпляли дивного виду замок, та закручували його, до того моменту, доки істота не могла поворухнутися. Потім, все фіксували трьома ключами, та штовхали полоненого уперед, та приймалися за наступного.

На кораблі, гравітації не було, доки він не почав рухатися і тоді, вона була досить слабкою.

Над Антоном, вони зацікавлено склонилися, оглядаючи піну, яка не дозволяла йому рухатися. Вони не ризикували. Обмотали ланцюгом тіло, та почали стягувати, що прорізало піну, але вона вистояла, та зупинила ланцюг, навіть не тріснувши. Тому, вони вирішили на ноги, накинути лещата. Вони явно були створені не для людей, тому сильно в’їлися в броню, шкіру би точно миттєво порізали.

Потім їх перетягли в ще одну кімнату, куди перейшли солдати. Двері зачинилися за ними і почався, процес декомпресії, на кораблі була своя атмосфера, і напевно, вони могли дихати без скафандрів. Відчинилися нові двері, тепер з’явився центральний тунель башти. Він йшов точно по центру, навколо нього були сходи, та канатні системи транспортування, в середині.

Солдати причепили як себе і їх, до нових канатів, та потягли  дельту вперед. Тунель проходив через четверту частину поверхів корабля башти. На кожному знаходилися двері, схожі на сейфові, і над кожним, горіло жовте світло. Вони дісталися до третього поверху знизу, кімнати там не мали жовтого світла і були відкриті. Їх закинули по одному, в камери, та заперли двері.

Ніхто нічого не питали. Робилося без емоційно, відпрацьованими рухами. Наче вони звикли таке робити і це, рутинна щоденна робота, від якої вже аж воротить, а ти її робиш.

Зак і Кирил, були без свідомості. Навіть нічого не будуть пам’ятати, а ліпше забули, що зараз переживають. Ці спогади, терзають їхні душі, і будуть повторюватися, до тих пір, доки людський мозок, не відключиться. Дивний  спосіб вийти з цього трансу, втратити свідомість. Інколи, досить удару по голові.

Джонатан всього цього не бачив. Його якийсь час, тримали у просторі, між кораблями, під прицілом солдатських гармат. Як для людини, їхня зброя ручна зброя, була гарматами а не гвинтівками. Ми таке використовуємо, лише стаціонарно.

Так все тривало, доки усіх врятованих не перевели на корабель. Хоч і тоді, його продовжували так  тримати. Лише, коли усі солдати, повернулися з шахтарського корабля. Зброю не прибрали а потягли його на свій корабель. Його заводили через двері, що находилися куди вище. Там, цей корабель звужувався, мав додаткові шари навісної броні, навіть схоже на реактивний захист.

Дверні стулки зачинилися, після зачинилися ще одні, зовнішні стулки. В кімнаті почав вирівнюватися тиск, та закачуватися їхній газ для дихання. Джонатана, тримали на чотирьох натягнутих ланцюгах. Ці ланцюги, заходили в зброю чотирьох прибульців, які були готові зробити постріл, при найменшому супротиві. Ланцюг, був завжди натягнутий, вони знали як тримати в’язня, щоб той нічого не зміг зробити.

Врятовані, трималися на віддалені, доки не відкрилися ще одні двері, навпроти вхідних. Це привело їх в кімнату, з якої починалися пологі сходи, та центральний тунель. У низу цієї кімнати, що було підлогою, знаходилися двері в нижній відсік. Захищені бронею, та додатковими стулками. Доступ до в’язниці, був захищений і на випадок втечі, міг розгерметизуватися.

Через пару хвилин, всіх на кораблі, тряхнуло від запуску двигунів, та придавило до підлоги. Врятовані, швидко пішли по сходах, солдати з ланцюгами за ними, тільки задкуючи. Джонатан не міг ворушити ногами, і не через те, що не торкався підлоги. Він був зв’язаним по рукам і ногам, хоч система і казала, що сили вистачить, щоб вирватися. Це була геть дурна думка, їх забагато, ще-й на невідомій території.

З двигуном, з’явилася і гравітація, що притягла їх до підлоги. Джонатана лише потягло, до підлоги, а солдатам вистачало сили, щоб тримати ланцюги натягнутими, та на своїй висоті. Адже вони були на багато вищі за нього, і видно, що сили у них було куди більше чим у землянина. Можливо, це завдяки їх зброї, але поки немає можливості це виявити.

По сірим сходам, вздовж зелених стін, та закритих дверей, його донесли до кімнати з великим дверима. На їх шляху, вони так нікого і не зустріли. Великі двері відкрилися, на них були дивні символи та написи. Ця нова кімната, мало приглушене світло, та зелені стіни, за намальованими інопланетянами, чи це були барельєфи. Персонажі, були в різній броні та зброї, це здавалося на шлях їхньої еволюції. Великі та волохаті руки, діставалися до стоп, що вони могли на них спиратися. Потужні бочкообразні тіла, та круглі але витягнуті голови. Великі вуха, очі та зуби.

Зображення мали прославляти їх велику культуру. Були вони як в тогах зі списами, так і в латах. От тільки після лат, зразу, йшли космічні скафандри. Ворогів не було показано, лише великі воїни, що демонстрували свою сили, та рівні незрозумілі написи.

Його притягли до стіни, після чого, підійшли інші воїни. Вони узяли Джонатана в руки, ланцюги послабилися, і поклали його на стіл, який був для нього завеликим. Ноги, груди та живіт, зафіксували затискачами, що походили на просту металеву двутавру. Ланцюги відчепилися від зброї, та впали на підлогу, на якій було зображено воду, з якимись довгими мешканцями. Вони хотіли витягти руки, щоб теж затиснути, але ланцюги занадто затяглись, та сплелися, ризикувати вони явно не хотіли. Тому, зафіксували груди, ще однією двутаврою, що також зачепило руки.