Глава 4 Арсен

Глава 4 Арсен

Медичний  відсік, це окреме приміщення, відгороджене від коридорів Арго, додатковими переборками, що могли закритися лише за тисячну секунди. Це було не тільки для біологічного захисту, а і на час розгерметизації та карантинна, по різним причинам. Головною частиною цієї систем, був захист протуберанця. На цих дверях вмикався бар’єр, максимальної потужності. Геть чорний, з плаваючими жовтими вогнями, наче сузір’ями на ньому. Дуже складна технологія, але дієва, хоч і не доведена до розуму. При довгому контакті з випромінювання цього бар’єра, заражає людей, чимось схожим на променеву хворобу, тільки від цієї, ліків геть немає.

Всередині, всі стіни були стерильно білими, з проекційним покриттям, які виконують функцію екрану. На яких, транслювалися заспокійливі видовища, та грала релаксуюча музика. Під стінами стояли мед боти, готові до роботи.

В передпокої, стояло п’ять багатофункціональних ліжок. Вони могли діагностувати майже все, навіть без лікаря, та провести прості процедури. При наявності загрози епідемії, ліжко, швидко герметизувалося, та запиралося, створюючи всередині свою біосферу.

Багато систем чи ботів, заміняли медиків, але замінити лікаря повністю, жодна не могла. Живий розум людини, це дивовижний інструмент, навіть копії розуму, вже не здатні творити. Як і перероджені, щось ламається та вияснити де, не вдається. Кожне переселення, призводить до синдрому: “Де”. Людина починає, деградувати, наче еволюція повернула назад.

Лікар. Лікар це видатна людина, поставити діагноз та вилікувати, це одне. Тому, в наш час, ну чотириста років тому, лікарів дуже мало. По перше вивчитися важко, та збіса дорого. По друге, ти майже ніде не потрібен, твою роботу, легко виконують машини. По третє, робота є, але за звичай, це віддалені колонії, міжсистемні рейси, чи нетрі, вони є на кожній планеті. Хоч є і четвертий варіант, боєвий лікар. Який збирає побратимів на полі бою, чи забирає, диски пам’яті.

Тишу мед відсіку, порушив навіть не пацієнт, чи його командир, що тягнув медикиню. Вона пручалася, але його пальці навіть не ворухнулися, стискаючи її руку. Незрозуміло чому вона почала так себе вести, та наче вона хотіла покінчити з усім, аби не потрапити в госпіталь. Двоє її колег, намагалися голосно поговорити з нею. Доки мед бот, конвоював Дарія, до ліжка.

- Яна! Ти нащо підрізала його! - перший лікар, явно мав поняття про життя.

- Та чого нам не сказала! - сказав другий.

Сміл зупинився, та поглянув на нього, спопеляючим поглядом. Дівчина нічого не відповідала, лише стогнала та пручалася.

- Кретин, - сказав перший.

- А що? Він терорист! Масовий вбивця, в шлюз його а не нове життя! - розлючено відповів другий.

З невеликої кімнати зі скла, вийшла жінка, з безліччю шрамів на тілі. Одягнена була, в перехресний топ, а верх комбінезона, був скинутий до паску.

- Ну... не знаю, - задумався перший. - Ти віриш, що нам сказали правду про Акценію? Якщо він тут, то там все не чисто!

- Та як ти смієш! Ці тварюки, вбили моїх братів! - заверещала марсіанка.

- А ну, містер секретні операції. Звісно багато чого знає, про вбивства! - отруйно відповів другий.

Сміл лише спостерігав за їх перепалкою. Було цікаво, що думає команда, про Чародія, це було важливо.

- Досить! - прозвучала грізна команда. - Що трапилося, швидко!

Ця жінка була в літах і явно, пройшла через м’ясорубку, буквально. Сиве волосся, зібране в хвіст, було підколено шпилькою, в формі лотоса. Бліда шкіра, як у юпітеріанців, тільки без панцирю на шкірі, та сірі очі, які пройшли через модифікацію. Генна зміна для Юпітера, робила зріст, від метру до двох, та тіло набувало панцирну броню. . Але найгірше, що їх очі втрачали зір, в нормальному понятті, але могли бачити в темряві, та крізь бурі. Їй модифікували їх, по простому вийняли та вбудували в них штучні, щоб не втратити набуте. Губи були чорні, та на пів зрізані. На вухах були панцерні накладки, та мембрани захисту. Багато шрамів на тілі, були слідами зняття панцира, він більше не наростав. Зараз напевно, мешканці юпітера, мають куди сильніші зміни і зріст має складати не вище метра, хоч вона була двох метрова. На правому плечі, було татуювання, лазерним гравіюванням, назавжди, ніколи не звести. Там була морда тигра, в анфас. Чорні смуги, біле навколо очей, та руда морда. Символ космічних котів, космічної піхоти, у Аліни, таке саме татуювання.

Ця жінка не чекала, доки їй скажуть, що сталося. Легкими кроками, пройшла до ліжка, на якому вже сидів Дарій. Бот відійшов у бік, помітивши її, та повернувся у їдальню. Хоч уже приєднав монітор до руки хлопця.

- Він Чародій! - викрикнула марсіанка.

- Знаю, то що з цього? - відповіла жінка.

Вона безцеремонно схопила руку Дарія, надавила на плече, та зірвала заплату, яку поставив бот. Гелевий пластир, що мав зупинити кров, та заростити рану.

- Він терорист! Масовий убивця! - доповнив другий.

- То це не заразливо? - спитала жінка лікар.

Вони трохи не зрозуміли її.

Жінка надавила на рану, та різонула ножем, що дістала зі штанів. Це спеціальний термічний ніж, лезо розігрівається до п'ятисот градусів, та стерилізує його. Пішла ця дивна чорна кров, і Дарій лише скривився.