Глава 3 Камбуз

Глава 3 Камбуз

Цей крик було чути в темній каюті на борту «Арго». На щастя, без сплеску енергії. Дарій тут же підвівся на ліжко, озирнувся і впав на подушку, зрозумівши, що це знову, лише сон. Цей жахливий спогад, снився регулярно, змінювалася тільки його тривалість, та з чого він починався.

Світло потихеньку зростало, самі знаєте, що відбувається, коли ви раптом включаєте світло в темній кімнаті. Невелика кімната з одним ліжком, столом і невеликою шафою яка була вбудована в стіну. Все було чисто, нічого не було розкидано, навіть на столі нічого не було. Він вперше в цій каюті, усі хто прокинувся, вперше в своїх каютах, їх запечатували перед відправкою.

- Доброго пробудження, Дарій, - пролунав мелодійний жіночий голос.

- Дякую, де я?

Дарій, замотав головою, оглядаючи приміщення.

- Ваша каюта, на борту Арго.

- Каюта? - повторив Дарій, дивлячись на двері, за ними стояла дівчина, з мінімальною аурою.

- Виняток було зроблено для всіх піонерів. Ваші навички, необхідні для виживання колоністів. Тому, для найкращого відпочинку, вам надаються приватні каюти, - спокійно сказав голос.

- То, що з каютою не так? Які міри прийняті? - миттю спитав він.

- Ця інформація засекречена, - електронний голос, затремтів.

- Скільки я спав? - Дарій сів на ліжко і торкнувся ногами теплої підлоги.

На його оголеному тілі, не було і шраму. Якщо не брати, до уваги саме тіло. Як у людини, вени можна побачити в деяких місцях на тілі, переважно в суглобах, то у нього, вони були видні на торсі. Хоч це, не були кровоносні вени, це були канали енергії, котрі були під шкірою, та мали додатковий захист.

- З моменту вашого повернення, минуло двадцять дев’ять годин. Командування попросило вас, негайно повідомити, про своє пробудження.

- Де мій одяг? - Дарій підвівся і потягнувся до шафи.

Вона блискавично відкрилася і там, був лише один комплект одягу. Сині штани і зелена куртка, біла сорочка і зручне м'яке взуття, схоже на кросівки. Виглядало, це досить непогано, вважалося, що піонери повинні виділятися, це дає людям надію.

- Не поспішай, я ще не оголосила про твоє пробудження.

- Чому? - Дарій спокійно почав одягатися.

- Твій сон. Як часто сняться кошмари? - спитав голос.

Дарій на це нічого не відповів, тільки одягнув сорочку, а обличчя нічого не виражало. Пусті очі, ніяких емоцій. Канали на тілі, почали тьмяніти.

- Можна ігнорувати проблему, але потрібно з кимось її обговорювати. Душевний стан, дуже важливий для нашої місії, - голос був наполегливий, як лікар, і чіпкий, як листок у ванні.

- Відчини двері, - огризнувся Дарій.

Залишилося лише, взутися. Дарій дивився на двері, за ними Карен, її аура була дивною, більша чим він пам’ятав.

Двері відчинилися і Карен підстрибнула від здивування.

- Привіт, я тут зайшла провідати тебе, - ніяково сказала вона, але не заходила.

- Як пройшло завдання, - спокійно спитав він, дивлячись прямо на неї.

Голос мовчав.

- Я зайду? - спитала Карен.

Дарій не відповів а дівчина зайшла в кімнату, вона наче бачила, що він дозволив. Двері зачинилися за нею.

- Здається виконали, хоч командир і досі на засіданні. Арсен вижив, зараз в мед блоці, на обстежені. А так, всі цілі. Герман, навіть дістав Клео, розповідаючи про свої рани, що його вигнали з госпіталю.

Зробила два кроки, вона вже стояла біля ліжка. Повільно оглядала кімнату.

- А, і нас дванадцять годин, протримали в карантині. Ну це здається все.

- Зрозуміло, - Дарій почав взуватися.

- А ти як почуваєш себе?

- Нормально.

Карен уважно поглянула на нього. У нього була невелика неголеність, і волосся на щоках та бакенбардах, були білі. Навіть прожилки над вухами були білі.

- Як ти зробив те?

- Що?

- Ну знищив ту штуку. Я нічого не зрозуміла, з тебе вирвався спалах золотого світла і прилади за збоїли, а тварюка, розчинилася...

- Скажи їй, - пролунав голос з кошмару.

Карен нічого не чула, Дарій і далі мовчав.

- Гарна кімната, в мене така сама. Не думав прикрасити? - Карен зрозуміла, що він не буде відповідати.

- Нащо? Вони все одно викинуть мене в космос! - відповів Дарій.

- Що? Як це розуміти? Таке не може бути!

- Система, - промовив Дарій.

- Як ти смієш! – обурився голос. - Я – копія свідомості Марії Петрівни Аврорави, творця нейроінтерфейсів і кращих кораблів  Землі.

Але в її голосі зовсім не було зарозумілості, вона лише констатувала факт.

- Поясни їй.

- Так це правда. Ця камера, буде викинута в космос, при наявності загрози для Арго, - швидко відійшла Марія, знала, що він не зі зла.