Глава 1 Звіт

Розділ 3 Сон

Глава 1 Звіт

Бежева кімната, була без жодного кута, мала форму сфери. Підлога, зроблена наче зі скла і крім круглого столу, більше ніяких фізичних прикрас не було. Знаходилася над містком Арго, який був заброньовано в середині ковчега, мозковий центр був гарно захищений. Кімната була захищена полем прихованості, для захисту від підслуховування, та протидія будь-яким спробам проникнення.

Так, це кімната для зібрань. Для полегшення цієї справи, на стіни проецюювалося будь-яке зображення. Також, тут були і голографічні системи, хоч зазвичай, усі використовували доповнену реальність, все одно майже у всіх є імпланти для цього.

За круглим столом, сиділо четверо. Перед трьома, були увімкнені проекторні екрани, на які виводилася інформація, з можливістю, повної маніпуляції. Кожен екран, зупинився на потрібній людині, частині інформації.

- Мій звіт закінчено, і більше доповнити нічого не маю, то може я піду? - сказав Сміл, що сидів навпроти трійки.

- Вам потрібно зробити письмовий звіт, такі звіти не приймаються, - сказала капітан, що не відводила погляду від екрану.

Вона мала довге коричневе волосся, заплетене в косу. Коса, ховала імпланти, в правій частині обличчя. Великий ніс та брови, очі такого же кольору. Виражені щоки та високі скули. Довгі пальці, щось листали на екрані, та вічно крутили, наче якусь тривимірну модель.

- Олександра не будьте такі суворі, - сказав Радж

Його карамельна шкіра, була без найменших вад, лише на лобі, був символ життя, та деякі символи на руках. Одяг був білим, як і у жінки, але на ньому було багато шафрану.

- Стару собаку, новим трюкам не навчиш. Якщо я не вмів їх писати чотириста років тому, то і зараз не навчусь, - відповів Сміл.

- Ти-й сам, знаєш як це робиться, досить воду товкти. Останні питання, треба розібратися докладніше в проблемі, - сказав Грифон.

Чоловік з коричневим волоссям і невеликою сідиною. Великим витягнутим обличчям, та великим носом. Його хижі очі, були чорні і також дивилися на екран. На ньому, був одяг першопроходця, і він підкреслював все потужне тіло. На обличчі, були страшні шрами, та імпланти. Це були ті, що вставлялися пілотам, для поліпшення швидкодії.

- Агапій, я вже сказав все, що міг, - Сміл поглянув на старовинний годинник, на лівій руці. - Ми, вже, тут вісімнадцять годин, ведемо цю безглузду дилему, більшого від мене ви не дізнаєтеся. Дивіться відео та самі вирішуйте свої проблеми. Мені потрібна нова зброя і костюм от і все.

- Ці тварюки дуже небезпечні. Потрібно знайти як з ними боротися, - проігнорував його Грифон, що вивів на головний монітор, останню битву.

- Живу я довго, і такого не бачив. Знаю тільки, що у мене три знищені гвинтівки і треба заміна, бажано фотонні, та щось середнє теж підійде, головне, щоб було потужніші за електромагнітки. - стояв на своєму Сміл.

- Ти знаєш, що це неможливо. Ресурси обмежені, а це занадто небезпечна зброя, - сказав Радж. - Потрібно вирішити цю проблему миром, не можна починати палити в усе невідоме, навіть коли воно нападає на вас. Можливо, ми їх не зрозуміли.

У Грифона піднялися широкі плечі і він як хижий птах поглянув на Раджа.

- Та ну вас в сраку! Мені треба поїсти, - випалив Сміл.

- Зараз все принесуть, - власно повідомив Радж.

- У мене є ноги і можу сам сходити!

- Ви ще маєте відповісти, за несанкціонованість зняття блокування з себе, - Олександра підняла на Сміла погляд.

Грізний, наче у медузи Горгони, намагався перетворити в камінь.

- Пру... Приїхали. Коротше я пішов, а ви вже, як хочете, - Сміл встав і зробив кров до дверей.

- Якщо підеш, в твоєму першому проханні буде відмовлено, - грізно сказала Олександра.

- Думаєш, мені вперше погрожують дитино? - Сміл зробив крок до столу. - Я народився під час війни, зростав живою зброєю і, за своє довге, чорт забирай дуже довге життя, бачив різне гівно. Але такого як ті потвори, ще не зустрічав, тому сядь в крісло, та вивчай чи іди, керувати ковчегом.

- Сміл! - рикнув Агапій.

- Заткнися, - різко відповів Сміл, та вказав на того пальцем. - Не зміг втокмачити в дитинстві, то сиди і терпи! Думаєте я не розумію, що ви мені нічого не дасте? Життя піхоти ніхто не цінить, навіть через тисячу років... Так, Піонери, це красива назва піхоти, та я не дам, посилати моїх людей на м’ясо. Ви же знаєте, ви мені нічого не зробите.

Сміл повернувся на носках, та швидко покинув кімнату. Двері відчинилися, роз’їхавшись у боки і швидко закрилися.

- Не будьте до нього такі сурові. Він не хотів вас ображати, це все зняття блокування, виплеснуло весь накопичений психічний стан, - спокійно сказав Радж, незважаючи на те, що його ставлення змінилося як вітер по осені.

- Думаєш я не знаю? Взагалі, це він має командувати а не я. У нього найбільше досвіду, а він, використовує його в полі, не хоче сидіти за столами, граючи в солдатиків. Думає мені це подобається! - сказав Агапій.

- Пам'ятаю. Тоді він кричав ще сильніше, - посміхнувся Радж.

- Ми не можемо йти на поводу у нього! Нас назначили командувати, а значить, він має підкорюватися нашим наказам! - відрізала Олександра.