Глава 7 Дипломатія

Глава 7 Дипломатія

Джонатан вийшов з кімнати і попрямував тунелем назад, до пролому. Згідно з даних Кирила, він бачив куди треба йти, але його датчик руху, не мав такої потужності як у нього. Іноді командир замислювався: Може замінити собі якусь частину, поглянь на Кирила, він може куди більше, чим проста людина. Але всі ці думки, швидко тікали, розуміючи, що за цим всім стоїть. Навіть спілкувався зі Смілом та Тічем на цю думку а вони, завжди сміялися та казали, треба зберегти людяність, це найбільша твоя сила, щось замінити завжди зумієш, спробуй бути людиною, нам це не вдалося. Що це значить, він так повністю і не зрозумів. Та і людяність, це справа дивна.

Він не встиг дійти до пролому, як побачив відкриті двері зліва. Вони, були зачинені коли вони йшли сюди. Руки, машинально потягнулися за зброєю. На сенсорі руху, нічого не було і в даних Кирила, суб’єкти були далі, але здавалося, що через цей прохід, буде швидше пройти.

- Каме.

- Я тут.

- Контролюйте вхід, поставте пінну розтяжку.

- Зроблю, знову тінь?

- Не знаю, інтуїція. Краще убезпечитися, сама бачила, що тут коїться. Будь уважна, до дрібничок, слухай лише інтуїцію.

- Зрозуміла, виконую. Зі зброєю було би безпечніше, може пару бойових?

- Кінець зв’язку. - коротко відповів Джонатан.

Джонатан не став розповідати про двері. Не хотів нервувати її, інтуїція навіть підказувала, не робити це. І сюди не йти, не треба було цього робити.

Командир увійшов у цей прохід.

Нічого примітного. Оточення, було як проста труба, без нічого а на підлозі і стінах, були ланцюги, з великими манжетами на них. Наче транспортна лінія. Джонатан торкнувся одного манжета,  той легко рухався в обидві сторони. Відпустив і той застиг на місці.

На початку колонізування сонячної системи, на кораблях була система швидкого руху. Вбудовані в стіни рукоятки, що переміщали тебе з одного кінця в інший. Лише потім, коли кораблі стали більшими та потужнішими, люди почали встановлювати ліфти, вагони та платформи. Хоч драбини залишаться назавжди.

Дав посилену інерцію, попрямувавши на той бік. Через дві хвилини, зупинився. Тунель почав повертати та розгалужуватися і там, куди він повертав з темряви, з’явилися тіла. Великі наче бочки. Передні лапи, довгі та товсті. Задні, в два рази коротші але товщі. Тіла були намотані на ланцюги, та розп'яті. У деяких не вистачало голів, чи кінцівок. Цифрове наближення, показало, це зроблено чіткими рухами і вони, схожі на те, що було затиснуте між дверима.

Він продовжив шлях, жалкуючи, що зброя заблокована і повернув сюди.

Чим далі заглиблювався, тим страшніше ставало видовище. Всі тіла були розвішані наче трофеї. Якщо звернути увагу, що вони майже не зустрічали тіла, на такому великому судні. Було багато барикад а значить у них був час, їх створити. Вони навіть здогадалися застосувати бурове обладнання, як зброю. Значить, охорона намагалася розібратися, з нападниками. Все це складалося, в картину полювання. Люди завжди збирають трофеї, а найулюбленіше плювання у людства, це на самих себе, адже людина розумний супротивник.

Для цього, людей клонують, та завантажують розум. Зазвичай злочинця, який гарно впорався, чи добився великого результату у глядачів. Але це, лише для звичайних людей. Насправді, все було куди гірше. Якщо у вас, є гроші то зможете полювати, боргові можна погасити на іграх і навіть, заробити.

Він зупинився, далі тіла були відкриті а органи розкладені навколо, нерухомо висячи навколо. Червона кров великими краплинами, висіла навколо, та не хаотично а це виглядало як сузір’я, чи малюнки. Їх розмістили в такому-ж порядку, як вони знаходилися в тілах. Це було до жаху бридко. Мисливець, явно намагався розібратися в дичині. Зрозуміти, як краще вбивати і як влаштована дичина. Чи може, вирішував, що тут їстівне або, йому був потрібен матеріал для малювання.

По ланцюгам пройшла вібрація, датчик руху дав сигнал. Джонатан, почав шукати хто рухає ланцюги, система лише казала, що рух йде спереду. Нічний режим, хоч і показував усе  навкруги, але цей силует попереду, що геть не ворушився, ніяк не хотів себе показати.

Так Джонатан зустрів його знову, лише темний силует, що нічого не робив, лише дивився. Джонатан відповідав тим самим. Наче тигр, дивився на свою здобич. Він не ховався, а вивчав спокійно лежачи на камені, знаючи, що не втечеш. Він точно відкрив ті ворота, запрошуючи побачити свою роботу. Невже він вирішив, що Джонатан теж мисливець. Чи це, було залякування, а може, взагалі хизувався. Може це такий обмін, досвід і їжа, не знаю на що. Спілкування?

Сутність кинулася до нього, швидкість була колосальна, та жодного руху а наближалася. Тепер, її можна було розгледіти. Скафандр, розписаний чорно білими з жовтим гексами, хоча там напевно були і інші кольори. Довгі руки та ноги, з наче кігтями на кінцівках. Хвіст... У нього дійсно був хвіст, закований в броню.

Джонатан відчув, що не може рухатися, щось здавлювало тіло, наче товща води. Силует наблизився впритул, миттю зупинився. Оглядав все тіло, руками почав обмацувати його, здавлюючи та тягнучи. Він повільно оглянув все тіло, геть безцеремонно, та відійшов назад. Все що Джонатан міг з’ясувати, це що у нього чотири довгих пальця і два великих пальці на руках.