Глава 3 Потрошитель

Глава 3 Потрошитель

Інцитат тихенько наблизився до пробоїни. Повітря було випущено з транспортного відсіку, і тиск вирівняли з навколишнім середовищем. Відкрив броньоване днище, після чого опустив рампу. Поля, як в ангарі Арго, тут не було, корабель занадто маленький для нього, та йому, воно не потрібно. І тільки після цих процедур, відкрилися захисні двері, що давали доступ до рампи.

Дельта почала повільно виходити по трапу, активувавши магнітну підошву. Зброя була у них в руках і вони, контролювали кожен свою півсферу. До краю, підійшов Джонатан, та подивився у пробоїну. Повна темрява, якесь обладнання.

- Мадрид, ми спускаємося, - повідомив командир, та вимкнув магнітні черевики, зійшовши з трапу.

Броня Дельти була вже однаковою, з виду така сама як і у Тау. Лише декілька відмінностей у кожного, візуально все одно не відрізнити. Рюкзак у кожній броні, не тільки був сховищем та джерелом живлення, ще він мав двигуни для руху у космосі. Створювалися невеликі імпульси, які давали прискорення. Раніше використовували кисень чи воду, для таких прискорень, та зараз, це лише стиснута енергія, щось типу іонного двигуна. Хоч були і польотні ранці, які використовували паливо.

Зблизька було видно, що вся обшивка інопланетного корабля, вкрита подряпинами і вм’ятинами. Фарба давно відслоїлася а деякі надбудови, були зламані від часу. Навіть були місця опіків, від сонячних вітрів, чи  хтозна ще чого. Зовнішній ремонт, явно ніколи і не проводили.

Він повільно увійшов у пробоїну. Метал розкрився назовні. наче квітка, та був гострий як бритва.

- Я в середині.

Дав обертальні імпульси і почав, крутитися по часовій стрільці, цілячись зі зброї.

- Мадрид ти офігів? Чорт лисий! - висказалася Каме.

Командир не відреагував, оглядав все навкруги.

- На зв’язку, - відповів пілот.

- Відповідай нам! І не смій спати! - гарчала дівчина.

- Як на кажете, - випалив пілот.

Каме це здалося дуже дивним. Пілот слідкує за приладами, та міг вирішити, що ми вже між собою спілкуємося. Тому, вона і вирішила, поки все спустити на тормозах, він же нічого не наробив. Поки нічого, здається.

- Бачу багато бурового обладнання. В центрі знаходяться захопи, напевно для астероїдів. Численні пробоїни, по всьому периметру. Рух не спостерігаю, спускаюся на оглядовий майданчик.

Командир йшов першим, хоч він повинен йти в середині, але Джонатан ігнорував цю доктрину. Можливо це було через спілкування зі Смілом, його безумство кажуть заразне, чи навчання у Тіча, той, ще більш відчайдушний. Хоч, все було куди простіше. Джонатан вважав, що посилати когось, туди де сам не був і не можеш сказати, що на нього чекає, нерозумно. Тому, він завжди йшов першим, через це, в його правий наруч, був  вмонтований мало потужний щит. Стріляти він міг з обох рук, а ведучим оком було ліве.

- Приземлився.

В ту же мить, увімкнув магнітні підошви, та сів на коліно, щоб зменшити силует. Нічний режим, давав повну картину, що коїться навкруги. Навколо було багато часточок пилу, та уламків руди з камінням. Рух чи тепло, відразу буде поміченим.

- Ознак руху і життя відсутні. Спускайтесь, - наказав Джонатан.

Він ще раз окинув зал оком. Багато гірського обладнання, бурові установки, різаки, дробарки. Майже по середині велетенські маніпулятори захоплення, напевно, тут і розміщувалися астероїди. Прямо перед ним була вхідна брама, велетенські двері, які були деформовані, потраплянням якихось металевих шматків.

- Командир, всі на місці, - доповів Кирил.

- Мадрид, відійди на безпечну відстань, та будь невидимим, моніторячи простір, - скомандував командир.

- Ти впевнений? - спитав Кирил.

- Звичайна процедура. Так треба. Якщо тікати, він все одно не зможе забрати нас зразу, - пояснила Каме.

- От чому тікати? Нехай від нас тікають! - радісно крикнув Зак.

- Це, якщо корабель буде руйнуватися, - пояснив Заку Антон.

Джонатан повернувся до них. Всі сиділи колом, лише Кирил висів над ними, він міг маневрувати краще за інших. Його тіло переносило куди більші перевантаження.

- Антон, бери Зака і погляньте, що там внизу, перевірте вхідний люк і пробоїни. Може вдасться відкрити, щоб Інциат залетів в середину.

- А, якщо ми знайдемо інопланетян? - грайливо запитав Зак.

- Тут точно, немає вцілілих, - здригнувшись, та холодно відповів Антон.

- У всякому разі, не стріляйте. Це стосується всіх, доповісти і чекати мене! По можливості, сховатися і не потрапляти їм на очі, якщо не вдасться, вшивайтеся. Та при жодному разі не стріляти, навіть коли по вам будуть гатити артою. - командував Джонатан.

- Як замовляєте, - сказав Зак.

- Та рухайся вже, - сказав Антон.

Відштовхнулися від підлоги, вимкнули підошви, та попрямували до низу. Майданчик був високо, сімдесят метрів, від підлоги. По дорозі, вони зіткнулися з конвеєрними коліями і гарпунами, зі здоровенними ланцюгами. Також, вони зупинилися біля маніпулятора, з дробильним свердлом, на ньому залишилися сліди пилу і якоїсь, зеленої породи. Вони розглядали його з цікавістю, як і все, що коли-небудь зустрічали.