Глава 2 Інерційний

Глава 2 Інерційний

Джонатан сидів у кают-компанії, в самому кутку біля фальшивого ілюмінатора. Тепер, він показував зоряні хмари пилу, які переливалися від зеленого до фіолетового, з рідкісними блискавками. Звичайно, командир намагався перемкнути але на жаль, щось заблокувало таку можливість, ну і в пам'яті приладу нічого більше не було. Це було дивно, люди зазвичай тягнуть свої записи. Простір турбує багатьох, ну посудіть самі, постійно одна і та ж картина, порожнеча з підсвічування. Тим паче, що ти все одно бачиш запис з камер, то чому не увімкнути, щось приємне.

Так, на кораблі не було ілюмінаторів, лише панорамне вікно пілота, він же ковпак, та і той  заброньований. А його, використовували, лише в крайніх випадках. Зараз будь-яке зображення ззовні, було заблоковано, ніхто не має бачити Забуття, якщо хоче жити. Тому фальш ілюмінатори, встановлювали у зручних місцях, де люди, зможуть насолодитися зображенням. Випробувачі, що спробували побачити, втратили розум, так само як і перші вчені. Це найнебезпечніший спосіб пересування, поміж зірками, котре вигадали людство і найшвидший.

Кают компанія це маленький відсік, де знаходиться кухня, що і є зоною відпочинку. Капсули каюти, схожі на соти, спальні місця, для відпочинку екіпажу. Вони хоч і не зовсім зручні, як на відпочинок, але їх достатньо. Доречі, їх все одно звуть сотами, бо вони схожі на бджолині соти. Також, тут був влаштовані і  душова з туалетом, так місце не дуже вигідне, а другого просто немає, корабель же скаут. Всі проблеми вирішували, потрійні двері, та автоматична витяжка з фільтрами.

Командир читав книгу, назва мало-що вам говорить, вона давня, головне, це паперова книга. Ніхто не знав, де він її зберігав, а читав регулярно. В цей час, така книга була артефактом, дуже високої цінності. Хоча, багато людей, навіть не впізнавали-б паперове видання, вони давно відійшли в забуття. Паперові книги вважаються пережитком минулого і розсадником пилу та паразитів, а пил, став головною проблемою життя. Безліч роботів, та простих інструментів, змусили людей забути про пил. Але одного разу, він повернувся і виявилося, що організми, до цього не готові. Простий пил, став причиною серйозних захворювань у людства, хоч і не смертельних.

Кілька членів команди, також були тут. Весело виступаючи і дивлячись, один з фільмів повного занурення, де кожен міг вибрати собі героя по смаку. Глибини в них було мало, але вони мали найбільший емоційний відклик а, головною їх особливістю є видовище, яке ти сам переживаєш. Відчуваєш все так, ніби ти там, але бійці цю функцію не вмикали, вірніше, знали, для чого вона використовується. Все-таки, все в людському світі, використовується для контролю над населенням. Через ці фільми, людей програмували, як ти повинен поводитеся. Примусова пропаганда і прямо, в мізки мільйонам.

Минуло майже вісім годин. Ніхто в команді не поспішав, навіть не збирався, йти в десантний відсік. Знаєте, вони там робили тільки одне, чекали висадки, але іноді, доводилося це робити і на нижній палубі, щоб швидко зійти по рампі.

З інженерного, до залу увійшли ще двоє. Зак приєднався до показу фільму, але швидко відійшов, для нього вони були занадто одноманітними. Кирил кинувся в командирський кут, сів поруч і уважно подивився на книгу. Джонатан подивився на нього з-під неї, зітхнув і обережно закрив книгу, взяв зі столу вакуумний футляр і сховав її. Зручна річ, сама відкачає повітря, та й мікроклімат теж буде підтримувати. Ця технологія, була винайдена в кінці двадцять першого століття, при польоті на Марс, з Місяця.

- Джонатан, чому ти постійно її читаєш? Завантаж в систему, - Кирил чекав, поки карі очі командира подивляться прямо.

Командира ніколи не сприймали в всерйоз, через його добре лице та очі. Підтягнуте обличчя, з тонкими лініями, аж до самих вух. Та ще його волосся, пофарбоване в брунатний та мало пасма світло зеленого. Він ніколи не був агресивним чи видатним, тому завжди був позаду всіх, не любив виділятися. Люди вважали його безтолковим, але на передовій, куди він потрапив по дитячій пихі, з’ясувалося, що це людина за котрим йдуть. Тому напевно, Тіч, і взяв його до себе, звичайну людину  і так, він познайомився зі Смілом.

- Не все, можна оцифровувати. Мене втішає сама структура паперу. Букви не можна змінити, завантажити з різним значенням чи кодувати. Це константа, і ніколи, не зміниться, не змінивши оболонку чи сенс, - спокійно відповів Джонатан, тримаючи книгу як демонстрацію.

Кирил переклав свій погляд на інших. Зак дивився в стелю, мабуть, знову викладав свої фотографії, от тільки куди? Ми в іншій галактиці і мережа, не існує. Хоча тепер така інформація може стати валютою. Напевне кожен загрузив у броню, усе, що хотіли. Антон і Каме, все ще дивилися цей фільм, весело жестикулюючи і видаючи гучні звуки, хоч завжди казали, що це дурня, вони лише розважаються. Це потішило мене, краще так проводити час, перед виходом.

- У кожного свій ритуал заспокоєння. Але це не те, про що ти хочете говорити. - мовив командир а книга зникла.

- Так, - погляд Кирила пішов у фальшивий ілюмінатор.

- Та я не поспішаю, - сказав Джонатан, хоч знав, про що його хочуть запитати.

- Чому ти не забрав Дарія, до нас в загін?

- Сміл впорається краще. Старість, досвід а він, дуже старий. Якщо щось піде не так, а воно точно піде, тільки він зможе зупинити хлопця, - сказав він спокійно і розмірено, дивлячись прямо в очі Кирила.

- Люди будуть погано ставитися до нього, ще гірше чим до мене. - прошепотів Кирило.