Глава 9 Незвані гості

Глава 9 Незвані гості

- А, я казала! Птахи нас переслідують! - радісно говорила Карен.

Її радість була не тому, що вони бачили вихід з лісу. Десь там, було озера де виднілася одноповерхова хатка і город перед нею. Всю дорогу, вона намагалася тримати дистанцію, від Дарія. Людям вселяли страх, перед Чародіями, але їй важко було повірити, що цей хлопець, вчинив усі ті звірства. Та навіть, якщо він цього не робив, він точно був там. Пропаганда старої Землі, була досконалою, вони завжди знали, що і кому сказати. Ну а Протекторат, зробив її ідеальною, з використанням псіонів.

Вона спробувала розпитати його, про ті страшні події. Пропаганда не соромилася реальних записів і фотографій, з усіма кольорами і деталями. Дарій зовсім не хотів відповідати. Більшість питань, просто проігнорував і хрипів. Єдине, що їй вдалося з'ясувати, так це те, що він був у самісінькому епіцентрі Аксценії.

- Так, - Дарій притулився до сосни, кора була червона і розсипалася від дотику, йому було важко йти.

На цей раз, він нічого не відчув від дерева.

- Потрібно поглянути, що там навкруги, - все ще тримала в руках дрон, та намагалася відремонтувати. - Думаю, що полагодила.

Закрив кришку і кинув, сферичну машину в повітря. Зім'ятий корпус з безліччю подряпин. Між вм’ятинами, пробігло кілька вогнів, машина злегка зависла, видала булькаючий звук і впала на землю. Після цього, вона отримала необхідне звернення в таких випадках, схвалене всіма перами, кавалерами і дамами.

- Та, що з тобою не так, - якомога сильніше вона штурхнула свою іграшку.

- Двигун не розуміє, як працювати, - заявив Дарій, хрипучи та булькаючи.

- Та бачу! - Карен ревла. - Я поняття не маю, як це виправити! Вже налагодила вакуум і зробила загальні налаштування. Нічого, просто нічого, цей металобрухт, взагалі не хоче працювати.

Емоційність била прямо з неї. Це була зовсім інша дівчина, а не та, що на Буцефалі.

- Йому не вистачає живого розуму, забагато магнітних полів, - відірвався Дарій від дерева і зробив пару кроків.

- Або, закони фізики зійшли глузду, - буркнула Карен, піднімаючи дрон.

Ці дрони досить живучі, від такого удару навіть не розлетівся.

- Поглянь вгору.

Вона подивилася і відповіла трохи спокійнішим тоном.

- Це всього лише два гравітаційних поля, як в теорії “тюльпана і сонця”. Там в реакторному відсіку є своя гравітація, зі змінними векторами, а на кораблі своя. Така гравітація, тримає корабель купи, і не дає йому розлетітися на шмаття, навіть коли, він попаде в над потужну гравітацію, наче ореол чорної діри.

Вони вийшли з лісу і картина стала геть інша. Тепер, замість гострих зелених ялин, з'явилися білі дерева, та квіти. Дерева цвіли, насичені біло-рожевим цвітом, зелене листя, виблискувало в рідких жилках цих крон.  Цих дерев було багато, тільки, росли вони рівним колом, в центрі якого, була невелика галявина, з незрозумілою рослиною посередині. Наче синій Баобаб.

- Хоч, з лісу вийшли, - додала Карен.

Дарій нічого не відповів, лише зробив кілька кроків далі.

Карен нагнулася та підняла дрон, який котився до неї. Він прокотився через квіти, та ті його відштовхнули. Їх еластичність, була дуже високою і навіть цей металевий м’яч, не зміг їх зламати. Хоч його і вдарили.

- Дарію, а скільки тобі років?

Це питання застало його зненацька, чого він зовсім не очікував.

- Навіщо, вам це знати?

Вони вже стояли в декількох метрах від соснового лісу. Земля тут була м'яка, а трава яскраво-зелена. Тільки-от, вона не дозволяла себе затоптувати. Після того як піднімеш ногу, трава миттю підніметься, та повернеться до сонця.

- Хочу тебе краще пізнати. Ти зовсім не схожий на те, що говорили на Буцефалі, чи в новинах. Більш того, я звикла робити власні висновки, а не слідувати думці суспільства, - важко зітхнула вона. - Герман, він завжди вірить в пропаганду. Звичайно, мене це теж зачепило, тому хотілося-б, зробити власні висновок. Які... насправді чародії...

- Сміл, пообіцяв все розповісти. Тоді дізнаєшся всю правду, - спокійно відповів Дарій.

- Ну гаразд, розумію, ти не хочеш цього казати. Мені здається, що ти не вбивця, - слова стали такими ж важкими, як броне пластина корабля, такими були переконання цієї дівчини.

- Ти помиляєшся, - коротко відповів Дарій.

В його розумі щось змінилося. Всі завжди казали ти не винен, ти не мав вибору. Тільки один раз, він чув ці слова, правду про те, що сталося. Та людина, забрала його з Акценії і у нього, були вогняні крила. Завжди буде пам’ятати обличчя та ім’я Тіч.

- Знаєш, коли люди дізнаються, звідки я родом. То відходять і намагаються уникати. Я ніколи не розуміла чому. Я народилася на Землі, в Лондоні, - їй явно було не дуже приємно згадувати минуле. Але вона хотіла показати йому, що буде чесною з ним.

- Я і сам народився на Землі. Ви явно виросли серед емпатів, - свідомо відповів Дарій.

Він поглянув на неї. Її аура, була ледь помітною, це дивно, таке буває, люди без цілі і мети, затравлені, забиті. Ті хто впав в безкінечну депресію, мали таку, а вона, могла спокійно балакати. Навіть у таких людей, в аурі є кольори, а у неї їх наче не було, невже вона її подавила чи її змусили.

- Тоді ти мене розумієш, від Германа не дочекаєшся розуміння, - сказала вона цілком щасливо. - Ні, ти не вгадав, рости довелося серед псіоників, бувати в небесному-місті.

- Це багато що пояснює, - коротко відповів Дарій і звернув до озера посеред галявини.

- Що саме?

Дарій не відповів.

- Непристойно так говорити і не продовжувати.

- Хай буде так.

- Навіщо ти намагаєшся всіх відштовхнути?

- Коли Ви дізнаєтеся правду, то все зрозумієте. Наші дії створюють нас.

- Гаразд, але Сміл, чомусь цінує тебе, і...

Дарій все одно вже не дивився на Карена, озеро заворожило його, там було так багато життя. Навіть в такому стані, він відчував енергію, яку випромінювала істота. Вона анітрохи не ховалася, спокійно лежала в траві, де була захована складками місцевості. Людські очі не могли побачити її.