Глава 8 Всередині

Глава 8 Всередині

Падіння було стрімким. Сміл намагався знайти хоч якийсь варіант, або прорахувати план дій. Але де там, у вухах шумить вітер, хоч і подавлений акустичною системою, гострі верхівки дерев наближаються. Цікаво, про що думав Дарій, коли так вчинив. Ні ну ви бачили, просто так взяв і відлетів. Принаймні попередив би. Це ті думки, які кружляли в голові командира Тау, але, це не перебільшення і не прикраса - це дійсно його думки.

Не багато до вершин. Став чути звук листя, це тужливе розгойдування гілок і плодів. Співали птахи і десь вдалині, струменіла вода. Але ялини, все одно наближалися дуже швидко.

Командир дістав трос, що був схований в броні, щоб пристебнути себе у вакуумі, чи щось. Монокулярний вуглецевий трос, тонкий та міцний, розрахований хоч і на вакуум космосу, та при земній гравітації, витримує до ста кілограмів. Увімкнув ранець і його наче вдарило об тверду стіну, після чого ранець вибухнув. Стався ще один такий самий вибух, Аліна теж намагалася таке вчинити.

Через цей удар, можете навіть вирішити, що ми отримали струс, але річ дивна, адже падіння припинилося так стрімко, як і почалося. Герман і Арсен, не відчули жодного інерційного впливу, знаєте, коли стрибаєш з парашутом і відкриваєш його, тебе відтягує назад, а при приземлені потрібно групуватися. Мало статися те-ж саме, але ні, вони просто зупинилися біля верхівок, та потихеньку, починали спускатися донизу. Сміл з Аліною, від’єднали ранці, та дивилися, як їх люди, повільно спускаються на землю. Якби вони не увімкнули свої ранці, то змогли приземлитися як і вони, та через незрозумілі причини, вибух вдарив їх об землю. Та командир, поглянув на трос, після чого сховав його, раз він вже був не потрібен.

Вони усі, були готові заприсягтися, що падали саме на ялини. На їх гострі верхівки. Але коли вони опустилися, то пройшли повз неї, зовсім не рухаючись, чи так здавалося. Напевно, саме дерево поступилося їм місцем, хоч це і знову, дурнувата здогадка.

Ноги торкнулися землі, тієї-ж миті, була віддана команда:

-Звіт!

- Герман, тут.

- Арсен, приземлився.

- Аліна, на землі, ранець втрачено, - доповіла перевіряючи стан спини.

Бійці доповіли хаотично. Звичайно, йому не потрібно було цього робити, просто стареча звичка. Все проектувалося на екран. Плюс до всього, всі скафандри а також, практично будь-які пристрої, що використовують доповнену реальність, мають інтуїтивно зрозумілу функцію управління. Сам пристрій, зчитує мозкові хвилі, тощо, і створює своєрідну машинну інтуїцію. Здається, ніби машина читає думки. Ось так воно і було тут, на екрані вже вивелася карта з позначенням загону і де вони знаходяться. Також було виведено біологічний стан і двоє були відсутні.

- Оборонна позиція!

Бійці відразу стали трикутником навколо командира. Аліна спереду, оголивши свій кінетичний щит, та витягнувши рушницю. Двоє інших, стояли на одному коліні, з боків. Та кожний оглядав свою півсферу, ну якщо вірніше, то третю частину.

Їх оточував ліс. Вічнозелений ліс, ялинки височіли на тлі неба, звідки на них дивилися гострі сосни і гори. Далеко, можна було побачити сині дерева і білі квіти, мабуть, цей ліс був наповнений всілякими деревами. Десь там, вони бачили поляниу з квітами та невеличким озером.

Сміл намагався викликати Карен або Дарія, жодна частота не спрацювала. На них взагалі нічого не було, навіть статики. Спроба викликати аварійну частоту, яка була квантовою, в разі втрати серед нескінченної темряви космосу, привела лише до звукового буму до вух, що мало не приголомшило його. Потім, він запитав комп'ютер, чому не працює зв'язок між загоном. На що, отримав дуже дивну відповідь: «неможливо з'ясувати, вплив невідомого поля». На питання про джерело, також немає відповіді.

- Ох леле, зв'язку немає і я не уявляю, куди йти, - знизав плечима Сміл, але голос був рівний і спокійний.

- Чому чародій так вчинив? Куди він її забрав, навіщо? Що взагалі сталося!? - Герман занив.

- Злякався мабуть, - дивно промовив Арсен, здавалося-б, зарозуміло, але в той же час з тремтінням в голосі.

- Ні. Ким би Дарій не був, він точно не боягуз. А інакше, нащо йому рятувати Карен, - холодним, неземним тоном заявив Сміл.

- Може, вже вистачить цього сперечання? Ми їм зараз не допоможемо, можливо у них ситуація краща за нашу, - обурилася Аліна. - Потрібно вирішити, що робити далі!

Герман штовхнув ногою купу шишок, та закричав:

- Я згоден, але нам потрібно їх знайти! Карен теж...

- Я не кажу, що треба забути про них. Зараз, бар'єр вловив вібрації з ліса, щось наближається до нас, - вона вважала цих двох, точно ідіотами. Треба контролювати емоції, посеред ворожої території.

- На тепловізорі нічого немає, датчик руху безшумний, як і інші, - швидко відреагував Арсен.

Він обстежив всю місцевість, через свій химерний приціл і нічого. Допоміжні системи скафандра теж нічого не бачили, а значить, там нічого не було. Тільки, Аліну навчали інакше, звичайно, і спец-корпус вчили так, я маю на увазі, дідівські методи, але про таку науку зазвичай, просто забувають, як тільки виходили з класу. Тут, маю на увазі, покладайтеся на інтуїцію і всі свої почуття, а не покладайте все цілком на пристрої, їх легко обдурити. Людину, яка вірить в себе, от кого, важко обдурити, такою була філософія дідівського методу.

Та найголовніше, це був досвід. І космічна піхота, космічні Коти, мали його вдосталь. Кожен ветеран, був змушений передати свій досвід усім новобранцям. На кожному тренуванні, вони намагалися навчити того, чого здобули в бою. В книжці недостатньо інформації, лише на полі бою, можна дізнатися, як треба воювати.

- Ваші пристрої тут марні, ви взагалі можете стріляти без них? - тепер, вона висловлювала, своє цілковите презирство до його персони.

- Я, найкращий снайпер, у всіх підрозділах КАД! - противно висловився Арсен.

- Як зарозуміло, - пирхнула Аліна і зробила непристойний жест, правою рукою. Ліва все ще тримала бар’єр, геть прозорий а значить мало потужний.